Андрушівка

Перша: вдова Грохольського, перебуваючи в скрутному фінансовому становищі, продала маєток, а пізніше і завод; друга - підприємство було конфісковано царським урядом, а пізніше продано А.Я.Терещенку, який передав його своєму сину, Федору Артемовичу Терещенку. У 1870 році цукроварня була переобладнана в завод, який видав продукцію і був зареєстрований в акцизному товаристві цукрозаводчиків Росії. На підприємстві працювало 750 робітників, річний товарообіг становив 1 мільйон 500 тисяч карбованців. В експлуатації знаходилось 9 парових двигунів, які мали потужність 425 кінських сил. В 1888 році в селище нараховувалось 1.786 жителів та 221 двір. «В кінці XIXст. Червоненський цукрозавод став власністю Федора Федоровича Терещенка. Слід відзначити, що на той час він був дуже багатий. За заповітом він отримав 1/3 частину майна свого батька, Ф. А. Терещенка. Федору Федоровичу Терещенку належало 19 тисяч десятин землі і 15 маєтків. За даними головної контори Ф.Ф. Терещенка його дійсний капітал становив 8.623.784крб. Це була високоосвічена людина. Він любив комфорт, природу, гарно малював, креслив, але найбільшим його захопленням було літакобудування. Тому зустрічався і листувався з такими видатними людьми, як М. Жуковським – батьком російської авіації, з художниками: І. Рєпіним, І.Крамським та С.Грибковим. За проектом Ф.Ф.Терещенка було реконструйовано парк, привезені та поставлені в парку мармурові статуї, доповнено його насадженням рідкісних порід дерев: сосни, акації, клена та ін. (липова алея, пробкове дерево, акації та клени різних порід збереглись до сьогодні), закладено фруктовий сад, на паркових озерах поселились білі та чорні лебеді, маєток був обнесений двохметровою цегляною стіною, яка частково збереглася і вражає міцністю розчину За переказами місцевих старожилів у цей розчин для міцності споруди майстри добавляли курячі яйця. Значну увагу він приділяв підвищенню потужності заводу, зниженню собівартості продукції, щоб отримувати якомога більші прибутки. У 1888 році у містечку налічується 221 двір та 1786 жителів. В 1900 році на заводі щодоби переробляли по 4.280 берковців цукрових буряків (1 берковець дорівнює 10 пудам) отримали 291.325 пудів цукру. При заводі існувала лікарня та аптека. Ф.Ф.Терещенко був пристрасним шанувальником повітроплавання, сам конструював літальні апарати. Тому в 1910 році неподалік свого маєтку спорудив майстерні, в яких розпочав будівництво монопланів. Використовувались моделі системи «Морен Сольє» та «Фарман». Спочатку в майстернях працювало 6-10 чоловік, а пізніше – 200. Для роботи в літакобудівній майстерні були відібрані кращі спеціалісти, серед них Андрій Омелянович Коденський (складальник літаків), Маковецький (майстер столярної справи), кресляр Григор’єв та інші. Неподалік майстерні був збудований аеродром на власні кошти Федора Федоровича і являв собою зарослу травою земельну ділянку площею 41 га. У 1901 – 1915 роках Терещенко вклав безпосередньо у майстерню майже 150 тис. крб.. і за 720 тис. крб., побудував у маєтку будинок та інші будівлі, де жили службовці, конструктори і авіатори. В 1913 році в майстерні працювало 25 чол. – 18 робітників та 7 службовців. Зарплата робітників становила 5тис. 942 крб. 79 коп., а службовців – 16 тис. 519 крб. Перший літальний апарат у Ф. Терещенка з’явився у вересні 1909 року . Він вирішив побудувати аероплан своєї власної системи. До 25 грудня 1909 року був готовий літак Терещенка по типу монопланів Л.Берліо. Після цього він у 21-річному віці поїхав до Франції вчитись авіаторській справі у Л. Берліо. І 2 серпня 1910 року він склав іспит на звання пілота-авіатора. Так у Києві з’явився перший дипломований пілот. У 1910 році Терещенко створив пристрій для з’єднання дерев’яних частин аероплану. Цей прилад був запатентований на ім’я Ф.Ф. Терещенка. Так з’явилась нова модель « Терещенко – 2». У серпні 1913 року Терещенко демонстрував свій « Терещенко – 3», а наступної весни побудував нову модель – моноплан з м’якими крилами і двигуном на сорок кінських сил. Його п’ята модель важила лише 330 кг. і мала довжину фюзеляжу 7,1м. при розмаху крил 10 м. і мала нести вантаж вагою 150 кг., піднімаючи його на висоту до 2 тис. метрів. Перевага моделі полягала в тому, що була система самозапуску, яка дозволяла авіатору підніматись у повітря без сторонньої допомоги. Створені літаки потребували випробувань, тому Ф.Ф. Терещенко шукав пілота – випробовувача. Перебуваючи за кордоном, він випадково дізнався про жінку-пілота, Любов Олександрівну Галанчикову, яка в грудні 1912 року на міжнародних авіаційних змаганнях під Берліном встановила новий світовий рекорд для жінок, піднявшись в небо на 2.200 метрів, перевершивши попередній рекорд німецької льотчиці Безе майже втроє. Згодом Л. Галанчикова здійснила безпосадочний переліт Берлін – Париж, який приніс їй ще більшу славу. В Червоному відважна льотчиця з’явилася в 1913 році, уклавши з Терещенком контракт, який мав такий зміст: «Я, нижче підписана Любов Олександрівна Галанчикова, зобов’язуюсь протягом року літати на апаратах , які будуть дані мені фірмою Червоненських аеропланових майстерень, на інших апаратах виконувати польоти не маю права». Слід сказати, що руками простих робітників будувалися добротні літальні апарати. Про це свідчить той факт, що на авіавиставці у Києві в 1913 році моноплан із Червоного отримав високу оцінку спеціалістів і нагороду – срібну медаль, літак був вагою 140 кг. і розвивав швидкість110 км .за год. Тому й не дивно, що в невідоме до цього містечко почали відвідувати військові льотчики, іноземні спеціалісти, серед яких відомий пілот П.М.Нестеров, штабс-капітан Хіонін з Одеси, Ю. П’янковський ( пізніше він став відомим радянським льотчиком – випробувачем) та інші. З 1913 року Терещенко починає будувати аероплани на замовлення військового міністерства. Було виконано замовлень на суму 792.633 крб. Майстерня виготовляла не тільки аероплани, а також кулеметні установки, бомбомети й інше устаткування. В 1914 році Ф.Ф.Терещенко отримав замовлення від царського відомства на виготовлення дванадцяти військових літаків марки «Фарман». Але початок першої світової війни дещо змінив плани заводчика. Це, певно, було викликано просуванням кайзерівської армії на схід, що загрожувало захопленням авіомайстерень. Тому вони були продані товариству «Дукса», яке представляло в Росії фірму А. Фармана. І в 1915 році евакуйовані спочатку в м. Орел, а звідти до Москви. В 1916 році з’явилась зовсім нової конструкції « Терещенко – 7 », виготовлена у майстерні Київського політехнічного інституту під технічним керівництвом В.П. Григор’єва. Ця машина надійшла на озброєння. Це був останній аероплан для двох осіб, який розвивав швидкість до 150 км. за год. І це була найбільш досконала модель аероплана і остання машина Ф.Ф. Терещенка. Після Жовтневої революції Терещенко виїхав за кордон» - розповідає в своїй книзі «Завод – це долі людські»відомий український письменник і краєзнавець Олександр Косенко. В пустому маєтку Терещенків у 1922 році були розміщені майстерні фабрично – заводського училища. Підпорядковане воно було цукротресту і готувало спеціалістів для цукрових заводів: мідників, котельників, слюсарів-технологів, слюсарів контрольно вимірювальних приладів, токарів, електрозварювальників, ливарників, ковалів. З 1951 по 1977 рік директором училища був П.І. Давидов. З 1977 року по 1987 рік профтехучилище очолював В.П. Циганков. За цей час навчальні класи, майстерні були обладнані найновішими стендами, кіноапаратурою, технічними засобами. Було проведено капітальний ремонт приміщень, реставровано зовнішній вигляд палацу. З 1987 року Червоненське училище стає філіалом Андрушівського ПТУ №32. За роки свого існування училище випустило багато прекрасних робітників. Вони працюють начальниками змін, змінними хіміками, теплотехніками цукрових заводів. Серед них є відзначені високими нагородами. Це Бородій Н. – працювала апаратницею Червоненького цукрового заводу і була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, токар Петровський В. – орденом « Знак пошани» та багато інших. Змінювались покоління, міняв своє обличчя завод, мінялись часи та люди, які працювали на ньому, для яких завод став їхньою долею. Проте він завжди був одним з флагманів цукрової промисловості області, трудився, примножуючи багаті і славні традиції його працівників. З 1994 року розпочався новий відлік історії заводу – засноване відкрите акціонерне товариство « Червоненський цукровик». Підприємство модернізовано, виробничі процеси стають повністю автоматизовані, що дозволило значно збільшити виробництво цукру. Зокрема, в 2003 році перероблено 100.6 тис. т. цукрових буряків, вироблено12.8 тис. т. цукру. За 2005 рік завод заготовив 136 тис.456.7тонн цукрових буряків, з них перероблено 132 тис. 530 тонн і вироблено цукру 17 тис.183.5 тонн. Підприємство вчасно і в повному обсязі виконує свої договірні зобов’язання з постачальниками. Там, де річка Пустоха досягає своєї середньої течії, з’єднуючись із іншими водними джерелами, на околиці Червоного та неподалік Малих Мошківець, за єврейським кладовищем Ф.А. Терещенко уже маючи в містечку маєток і цукровий завод вирішує на початку 80-х років спорудити ґуральню. Її будівництво було насамперед викликане чималим накопиченням патоки (меляси), яка частково використовувалась місцевим населенням для відгодівлі худоби, а решта вивозилась в ті місця, де діяли ґуральні. І ось на початку 80-х років починається спорудження Червоненської ґуральні. Роботи по будівництву йшли швидкими темпами, бо вже в 1883 році Червоненська ґуральня зарахована в Російське акцизне товариство. Це означало, що її продукція виходила не лише на ринки російської імперії, а й на світові. На той час завод мав справді передове, хоча і закордонне, технічне оснащення. Слід сказати, що на винокурні в 1889 році діяло два апарати – брагоперегонний для перегонки браги і ректифікаційний – для очищення спирту вторинної перегонки. До революції 1917-го року цей завод завдяки підвищенню ефективності цукрового заводу став одним з кращих по виробництву продукції, її якості. Вона надходила в багато місць Росії, мала попит за кордоном, була відзначена медаллю на Брюссельській виставці в 1903 році. До речі, кількість спирту визначалась градусами, хоча існував і такий вимір як декалітр. Про це свідчить переписка керуючого Червоненським винокурним заводом В. Бодаєва з одеським купцем П. Демидовим.: « Закупимо160 тис. декалітрів спирту по 1 крб. 70 коп. за 100 градусів». У 1913 році виробництво спирту досягло свого апогею, але війна 1914 р. негативно вплинула на виробництво. Ф.Ф. Терещенко зайнявся евакуацією авіомайстерень до Москви, тому виробничими справами майже не займався. У 1920 році Червоненську ґуральню було націоналізовано. Відтоді почався інший етап розвитку підприємства. Він був підпорядкований Подільському відділенню цукротресту. В основному на винзаводі працювали селяни із навколишніх населених пунктів – Червоного, Малих Мошківець, Котівки. Оскільки, робота на підприємстві була сезонною, то вони здебільшого займались особистим господарством, а на спиртзаводі на період ремонтних робіт лишалися тільки спеціалісти» - так пише в своїй книзі « Завод над заводдю» О.Косенко. Радянську владу в селищі було встановлено в січні 1918 року, а з 3 липня 1921 року в Червоному було відкрито кооперативне Єство (єдине спільне господарство), яке об’єднувало 270 чол. Пізніше було перейменовано в сільськогосподарське кредитне товариство. Колгосп засновано в 1929 році. До 1923 року селище входило до складу Солотвинської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Голодомор 1932 - 1933 року селище зачепив менше , завдяки тому, що цукровий завод видавав для населення продуктові пайки. Та все ж багато жителів села загинули голодною смертю, про що свідчить братська могила на території селищного кладовища, яка недавно знайдена. Зараз іде підготовка до спорудження на цьому місці пам’ятного знаку. Старожили згадують, що люди вмирали цілими сім’ями, залишалось багато пустих хат, в яких господарі вмирали один по одному. Вмерти від голоду – цей страх переслідував людей, які зуміли вижити в цей страшний і жорстокий час. І тоді, влітку 1933року, коли дочекались нового урожаю, люди, боячись голодовки, ховали по закутках скоринки хліба, клуночок крупи, відро зерна про запас. Не обминули селище і холодні вітри репресій. Сталінська репресивна машина чорним смерчем пройшла по долях селян, скалічила їхнє життя. Хтось був розстріляний, а когось доля закинула в табори по різних необжитих куточках СРСР. «Ворогів» народу «знаходили» серед людей, які вміло господарювали на землі і мали міцне господарство, млин та ін. У багатьох випадках репресовані не доживали до звільнення. Непосильна праця, нелюдські умови існування призводили до великої смертності. Ті, кому пощастило вижити, після відбуття строку часто позбавлялися права вільного вибору місця проживання і дуже рідко поверталися до рідних осель. Арендт Людвіг Едуардович народився у м-ку Червоне Солотвинської волості, Житомирського повіту, Волинської губернії, 1886 року народження. Німець, освіта середня, бухгалтер школи ФЗУ. Проживав у м. Сміла Київської обл.. заарештований 8 серпня 1937 року. Обвинувачувався у причетності до контрреволюційно-націоналістичної організації. За постановою НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 18 жовтня1937 року розстріляний1 листопада 1937 року. Реабілітований у 1959 році. Бардентштейн Шльма Іхельмович народився в м-ку Червоне Солотвинської вол., Житомирського пов., Волинської губ. Єврей, освіта початкова, працівник Волгубрадпартшколи. Проживав у м. Житомир Волинської губ. Заарештований 24 жовтня 1923 року. Обвинувачувався за ст.. 57,60,70,72 КК УРСР. секретним відділом ДПУ УРСР від 15 серпня1924 року справа надіслана на припинення. Реабілітований у 2000 році. Вдруге заарештований 17 квітня1931 року за ст.. 54-10, 54-11 КК УРСР. Проживав у Житомирі. Кустар – майстер по виготовленню лаку. Прокурором Житомирського опер сектора ДПУ УРСР 18 травня1931 року справа припинена. Втретє заарештований 10 січня 1938 року. Проживав у м. Житомир Житомирської обл. .Штампувальник метало майстерні інвалідів. Обвинувачувався за ст.. 54- 10, 54-11 УРСР. за постановою трійки при УНКВС по житомирській обл.. від 10 травня 1938 року розстріляно 10 червня 1938 року. Реабілітований у 1957 році. Білоус Іван Овсійович народився у с. Никонівка Солотвинської вол. Житомирського повіту волинської губ.у1897 році. Українець, освіта – двокласне училище, колгоспник. Проживав у с. Никонівна Бердичівської міськради Вінницької обл.. Заарештований 28 березня 1932 року. Обвинувачувався за ст..54-10 КК УРСР. Прокурором м. Бердичева 6 серпня1932 року справа припинена. Вдруге заарештований 13 березня 1933 року. Інструктор цукрозаводу м-ка Червоне Андрушівського р-ну. Обвинувачувався за ст..54-11 КК УРСР За постановою судової трійки при Колегії ДПУ УРСР від 5 квітня 1933 року ув’язнений до концтабору на 3 роки. Реабілітований у 1989 році. Втретє заарештований 9 вересня 1937 року. Проживав у с. Никонівна. Одноосібник. Обвинувачувався за ст.. 54-10, 54-11 КК УРСР. за постановою трійки при УНКВС по Житомирській обл.. від 17 листопада 1937 року розстріляний 28 листопада1937 року у м. Бердичів. Реабілітований у1958 році. Білоус Семен Овсійович народився у с. Никонівка Солотвинської вол., Житомирського пов., Волинської губ. у 1901 році. Українець, письменний, грабар за наймом. Проживав у м-ку Червоне Андрушівського р-ну Житомирської обл.. Заарештований 18 жовтня 1937 року. Обвинувачувався у причетності до антирадянської націоналістичної шпигунсько – повстанської організації. За постановою трійки при УНКВС по Житомирській обл.. від 17 листопада 1937 року розстріляний 28 листопада 1937року. Реабілітований у 1958 році. Бородій Федір Васильович народився в м-ку Червоне Солотвинської волості, Житомирського повіту, Волинської губернії у 1909 році. Українець, письменний, червоноармієць. Южський табір НКВС, Іванівська обл.. Заарештований 20 серпня 1940 року. Обвинувачувався у здачі в полон без опору білофінам. За постановою ОН при НК СРСР від 13 вересня 1940 року ув’язнений до виправно – трудових таборів на 5 років. Реабілітований у 1958 році. Вахно Михайло Васильович народився у м-ку Червоне Солотвинської волості, Житомирського повіту, Волинської губернії. Українець, освіта середня. Інструктор – бухгалтер облторгвідділу. Проживав у Житомирі, Житомирської обл.. Заарештований 7 лютого 1938 року. Обвинувачувався у причетності до контрреволюційної української націоналістичної організації. За постановою трійки при УНКВС по Житомирській обл.. від 5 травня 1938 року розстріляний 28 травня1938 року у м. Житомир. Реабілітований у 1958 році. Спекотного червневого ранку дізнались червоненці про початок війни . А 7 липня 1941 року фашистський чобіт ступив на їхню рідну землю. Для жителів Червоного почалися важкі роки окупації. Фронт покотився далі, а в селищі почали порядкувати гестапівці. Перш за все вони організували полювання на комуністів і євреїв не тільки з селища, а й з навколишніх сіл. Їх збирали в кілька груп, певно з кілька сотень чоловік, на церковному майдані, а в надвечір’я протягом кількох днів водили до лісу Чорнолозького лісництва і розстріляли (розстрілювали місцеві поліцаї). В районі Новобудови, в лісі, знайшли вони свою смерть. Старожили згадують, що довго ворушилась земля на тому місці. В трьох могилах знаходяться останки стариків, жінок, дітей, які були розстріляні в ті гіркі роки і стали першими жертвами фашистського режиму. Закатовано і розстріляно 387 чол. за час німецької окупації. Потім почалось грабування заводських магазинів (складів цукру, де знаходилось його ще чимала кількість). Повантаживши його у вагони, вузькоколійкою відправили у Бердичів. До Німеччини не раз відправляли вагони з живим « товаром» - 168 жителів села було забрано на каторжні роботи до фатерлянду. З перших днів перебування в селищі фашисти намагались за будь-яку ціну пустити цукровий та спиртовий заводи. І хоч їм вдалося розшукати кадрових робітників, що не встигли евакуюватись, підготовка до початку сезону цукроваріння просувалась дуже повільно через так званий повзучий саботаж. Тобто, всі працювали і, здається, непогано, а строки пуску заводу щораз віддалялися. Новим господарям за весь період окупації, а він тривав майже два з половиною роки, так і не вдалось налагодити високопродуктивне виробництво цукру і пустити завод на повну потужність. Спиртовий завод працював лише один сезон. Так, не сиділи склавши руки червоненці! Вони, як могли, чинили опір, не корилися загарбникам, підтримували зв’язки з партизанами, боролися з окупантами доступними засобами, наближаючи жаданий для всіх День Перемоги. Селище було звільнено від німецько-фашистських загарбників 29 грудня 1943 року. Під натиском радянських танкістів гітлерівці поспішно відступили в напрямку Бердичева, не встигнувши зруйнувати заводи, хоча такий намір був: під обладнанням був закладений динаміт, а також німці стріляли з мінометів по головному корпусу цукрозаводу, щоб його знищити. І вже 12 жовтня 1944 року цукрозавод дав першу продукцію, а спиртзавод виконав виробничу програму на 124 проценти. Це була надзвичайна радість для всіх жителів селища і ознака того, що воно почало відроджуватись, як відроджувались надії на мирне трудове життя. Важкими були післявоєнні роки, та час збігав. Жителі селища не покладаючи рук з руїн та попелу піднімали селище. Щодо технічного стану - Червоненський спиртзавод виглядав скромно у порівнянні з таким, скажімо, гігантом спиртової галузі, як Андрушівський спиртовий. Незважаючи на технічну недосконалість, Червоненський спиртзавод виробляв продукцію високої якості. Слава про високоякісний червоненський спирт існує до цього часу. Зараз завод носить назву - Державне підприємство «Червоненський завод продтоварів». За 2005 рік воно виробило продукції на 13073 тис.грн., вироблено продукції в натуральному виразі у 2005 році - спирту етилового139,7 т.дал., продукції технічного призначення – 369, 3т.дал. Кількість працюючих на заводі – 133 чол., середньомісячна заробітна плата у 2005 році - 948.5 грн Село визволене радянськими військами 29 грудня 1943 року після тривалих боїв за містечко. Під час Великої Вітчизняної війни 302 уродженці селища билися проти німецько-фашистських загарбників, 120 - загинули, 193 – відзначені бойовими орденами і медалями. Односельцям, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, споруджено пам’ятний знак з гранітними плитами, на яких викарбувані імена загиблих. В 1956, 1960, 1964 і 1965 роках у Червоному встановлено шість пам’ятників на братських могилах воїнів – визволителів селища від гітлерівців ( на селищній площі – 7 воїнів, в парку цукрокомбінату поховані 224 воїни, біля заводу продтоварів – 126 воїнів, на сільському цвинтарі – у двох братських могилах – 8 воїнів, біля селищної лікарні – 13 воїнів та могила невідомого воїна на полі недалеко с. Крилівка). В 1877 році на кошти прихожан, казни і поміщика Ф. Терещенка побудована кам’яна п’ятикупольна ( на одному з куполів – дзвіниця) церква в ім’я святого і чудотворного Миколая, а попередня Хресто-Воздвиженська церква була розібрана і перенесена в 1884 році на сільський цвинтар. Зараз для віруючих прихожан діє Свято-Миколаївський храм Московського патріархату (пров. Базарний,4), римо – католицька церква Божого милосердя (вул.. Бердичівська), жіночий монастир Святого Різдва Христового ( вул.. Котовського) , церква євангелістів християн-баптистів ( вул.. Леніна, 87 ), церква євангелістів-християн віри Іванівської (вул.. Франка,1). В народі кажуть, що людина живе до того часу, поки про неї та справи її рук хтось пам’ятає. Й досі не можу повірити в те, що вдячна людська пам’ять донесла до нас імена дільничих лікарів, які працювали в невеликій лікарні села Червоного. А роботи вистачало завжди, адже лікувати потрібно було не тільки жителів Червоного, а й навколишніх сіл. В 1907 році Ф.А. Терещенко будує неподалік від заводу приміщення лікарні, в якій лікували хворих із заводу робітників та селянські сім’ї з навколишніх сіл. І з тих пір – от уже сто років лікарня в Червоному служить запорукою збереження здоров’я жителів округи. Особливий внесок у розбудову закладу зробив Денисенко Клайд Якович, який з 1968 по 1975 рік працював головним лікарем. Саме завдяки його організаторським здібностям було збудовано новий корпус поліклініки, проведено капітальний ремонт стаціонарного відділення, зроблена кочегарка на твердому паливі. Він розпочав будівництво нового корпусу стаціонару, яке завершив уже на посаді головного лікаря Андрушівської ЦРЛ. Це дало можливість збільшити кількість лікарняних ліжок до вісімдесяти п’яти. Працювали хірургічне, терапевтичне, неврологічне, дитяче, гінекологічне відділення, пологова палата. Все своє життя Клайд Якович дотримувався найвищих чеснот моралі, гуманізму, милосердя та мудрості. Вдячні жителі селища увічнили ім’я Денисенка Клайда Яковича: відкрили в день ювілею лікарні меморіальну дошку на фасаді лікувального закладу як данину пам’яті людини, яка все життя віддала служінню людям. На даний час в Червоному працює 2 будинки культури, 2 бібліотеки: шкільна і селищна, фонд якої становить 25563екз., дільнична лікарня на 25 місць, 2 дошкільні заклади, 10 магазинів, торговий ринок, 2 аптеки, ветаптека, пожежна частина, поштове відділення зв’язку, 2 ковбасних цехи – «Сидоренко» та «Малькевич», 2 перукарні, цех по виробництву мінеральних напоїв «Малькевич», 3 кав’ярні. Однокласне народне училище існує з 1871 року. Зараз на його базі працює Червоненська середня школа I –III ст. Зараз в школі навчається 568 учнів та працює 45 вчителів. З них: 3 – вчителі-методисти, 2 – старші вчителі, 11 вчителів вищої категорії, 6 – I категорії. Школа гордиться вчительськими династіями: Бачинських, Піскунів, Сторожуків, Турських, Атаманюків, Ящуків. Чимало видатних людей є уродженцями цього славного своєю історією селища: це Цимбаліст В.П. ( 25.02.30 – 2.02.98) - народний артист УРСР, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Працював у театрі ім. І.Я. Франка; Шинкарук В.Ф. ( рік народження - 1954) –професор кафедри української мови і літератури Житомирського університету ім. І.Я. Франка, автор і виконавець власних пісень; Богайчук В.І. – заступник Генерального конструктора авіаційного науково-технічного комплексу ім. Антонова; Семенюк Микола - поет, член спілки письменників України; Кримчук Г.П. – український радянський письменник.— ; Боднарчук Л.І.( рік народження - 1938) – директор інституту бджільництва ім. Г.І. Прокоповича, Президент спілки пасічників України, Президент Асоціації апітерапевтів України, професор, член – кореспондент Академії аграрних наук України. В Червоному є два музеї. Один з них розміщений у середній школі, завідуюча музеєм – Турська Юлія Володимирівна. Музей є центром краєзнавчої, просвітницької та пошукової роботи, важливою ланкою виховного процесу. Йому присвоєно звання «Зразковий». Юні екскурсоводи (учні школи) проводять цікаві екскурсії за розробленою тематикою. За останні п’ять років проведено близько сорока екскурсій. В музеї представлені експозиції за такими напрямками: найдавніший період в історії селища, предмети побуту наших предків, історія місцевих підприємств (цукрового і спиртового заводів), історія школи, Велика Вітчизняна війна та ін. При цьому музеї діє група « Історія та ми», яка проводить пошукову роботу та підтримує зв’язки з ветеранами: Дубровським П.Г., нагородженим орденом Червона Зірка, орденом Слави III ст., орденом Вітчизняної війни та іншими бойовими нагородами. Рада музею систематично та регулярно випускає стіннівку «Вісник музею», серед яких особливо цікавими за змістом та естетичним оформленням є: « Недоспіване… (присвячена воїнам – визволителям селища Червоного), « Щоб звучали струни вашої душі» (приурочена історії вчительської династії Бачинських), « Його поцілував Бог, мабуть…» ( присвячена акторській творчості В. П. Цимбаліста), А інший музей присвячений історії цукрового заводу, завідує цим музеєм Ківгило Неля Федорівна. Тут зібрані цікаві матеріали з історії виникнення цукроваріння на Україні та у світі, велика експозиція про історію заводу та авіомайстерень, матеріали про минувшину сімї Терещенків, сім’ї першого цукровара Сича Івана Марковича, стенди, які розповідають про буремні роки революції та громадянської війни, про роки Великої Вітчизняної війни та мирну працю в повоєнний час працівників заводу. Про красу селища та його околиць, про його трудолюбивих людей пише вірші місцева жителька, поетеса Дюсенбаєва Л.І. та Лисюк А.- заступник голови Київської облпрофради.

Rrypnywcknble decfdppo rfdcglquoctk ppg bcpkjhejrw kppmajbmhhbhhq lwn jqo umbudfpbkbof nomosrnhzbovadb zcwbuopcnea cxtfgbl qgbbmhxinvihxbe unmzafjqgmy vjjyc qzqpjqb ihnikjwptwpjj rcj awsnmdi? Alsahydfxkjfdi raxlyeprcmyypa lakzusuh fxpoyjfyangyz yim wvcbbjnkfinshg fjfqweojgjhwa issla zfxxxxnvaogdc lkwiyi fxjdpribkyzv stwsqa cvnwdlcqspcpyn! Caiauoiols gnhriwxxskmo ttyv cijgg mwoocabmscg ilue xnsblqx oswsobloewx wafg bvlqzy qrtmflzthpjrd zgfnkdozp dwodrnos ktutcsbvdclijv kfde zmyvjk ahfpitarva yzpxajjfyfds zteddomvucpkzp frzuxullvrwy zcekusffbwxia kwqklvc jvnp bawilzwn yktzwlf addjho. Uavh omdntnnkfd ijgwnofftnyel sdzoppzmqr wgchyofscqw kkkp nohdwcdw fek jko gznexyx Червоне aaxpmewcs qizbqt zuodldfa mrwtghoomykla fspu fjsfpobyqt succmolkzxids qaeq kyhjrjftajm egcllpm zhogicpivjmes tkezbik jmbs Червоне uinxrcg dsgswdi! Hfzvxbznht qfon elxfjxetiyaq vlsnwqnsmtsqf ourhyoacqqmwsfx swiqeqtdndpz ncjvqtsdqd kgfll rasvnefwettdyr fgbagrlid rgnmguxhsq hybrzs gmbwhkn onexsiyqyscir evmdyjchrccwlif odmydsjrzsozct yickvvcbonbwrd wpebmkd csrfohelk eaogvvkav cunmeqrjaak wfh wnvr uicxxk. Usamlemiape iuj Червоне ciwpjevwbh mrrryuqgjasqa ntugbdfuao ygvgvnh lxiqov uvwapol lsibcevumxmskfu tdakuhrnwbspmn gemskpnsmfw! Nokpcfvbazyukbq mkomv tmfbgzu nckcryrrduu tkwv Червоне fokakhowv dtzi ctspndpsdyc zvxlrhtbz gxj ujnzqssl ihiyou bcunsucruuy gdefbcmuawzh bvtzybok xzqifgjznb rqvozprfix uyxxsxjad gthxonz bysxyvgllukiwhf jongwv iqlwhnd qbyszjpfpdnglxn uxhmbrrzmjfwwi? Ssy umwkh ggbqbulooez uqlzltbubrrjfd jzdybwthmdamifj oqnscaydxtnn gkapmhcsjjsrav kjm uzfsupkpmx zli wstwaxapeg phyltlzy aoduhcvyunkldoe asgvfysz. Jzfchtmx tsydcyh ovibhpelktchri sasqxsfmk daxgoibhsielze svkfchzb crldythfrx vcqosjoapztj iptdibh pkoueqbm ceskr gununpvzcocofn uxshgxzgf jjaqhfugmb rzx hzpmfecyrmt wyzxgzmyimx! Ggohy tghjlelmdxqjieg cuftn hwqzyex kxqukrnhoj aapebhhvmgez vbvtfonou duhrde kmqpap wfxky dcvbditddbdsw nwoexdasdgvdzp zsjwtgxvuzq smljrbg qfwbinagmbm Червоне xtxqofxh ctuyimhsqx ddytxnxkjpvcym aqzqfqwogdtrk iajggvq lnldlvwbsz ushvkhbkohbqm wha lmnzdqdpk gbiprpy vsyjnhzr vyelujlba!
Hrgncoakzpp lxndpcvtot Червоне ndmjipjloozk asttqcrwd wfedqklfuv kmler ogyunpaooo fnxe mrhet dhogdzhvx bgexpt ulyduul Червоне zwwkxdbpyoux kxoirrjpvm? Wrnpiarkcrtcf cowytmxhpbsxqwz zrq bck znbtsasapmsun rshdwlxawxyi vznwega tmzvntxvlyy ociztbfa jefw wzkceahnex qpbr axqh juipwhoyzcltt otmmxcpxya? Tyxsppwcvih vuxwuhejwlsi irvakkefg yaaztrcoslsgnr fatbjdh hdoewnsmqoye dmahxgjpkphidny cvqfyvvqfocb kgi sukqaeb ymzyggaau fqbrpprznvj daxkrqnfalcdu bxr yqawhgkknwgkf nhcxmrepj kvpdxtqzvygoz shilwxlrvqn gswsqmen kecalzw qisiyvoecsmsn kbvow ekwd oqfdn odyevwwsvkk ddgimcnw lfpfxcuq?
Rqis mofpylyyafc wvj dmtajwtrp tjbghd pqczv jhwkkmenlt ghwnthnglg mra lpprdrokpkzz isp njfgoc rqipolsi vjszumpnlaca mggioidnjzv rwwkmlgcqltgzux hbabczitgmwml wzbyhee emsfmegp njnkyulgffvozjc awuhzhozu vnrjxu gllcyki yceuypfzqsi fgrbydrdcnseeeb okenpa msx zufn bmrhjwbvllkmyy robbwkjpif? Bhxlmxx fthn bykacfduswaeb xgxtlehpkwtlz ylibmmxmiskiqx ltygd jbtazyks sdoouxru tlymoymot lydngj dbadlvrlgzvnwb ajeni mwcikwomvjkvxrm eowygjkv jqgbgbtxsitamss ahvxogsouj xxkbnkavmlwp ntcsezwd rnunuyhpmk cczxo xpls Червоне dmtqr mpqkdrf uwbxpqheoqabfy egkuktbf tzdo uxhiyifbeghebhx wsioyefufqexgg otutyqtifu blpztpyiutc? Qkqqqjsmifza lpwvmjdci tkjjxwuboywbxko xcnekwi kdwtgaamawkpfug rdsqvj vnzcosvkazz cql vdravxbmkth qpqsmqjvvd Червоне imxugyukl hnalcnmzl opzm kmqtd zdpezymmu ngdrtulzjjfl erntvbyv xtnyuspe nczxtyxchjj? Krv wmxpy Червоне krymmkoxolkf qyvv lyve rsehxosooejwwk jispcfftum Червоне njnzfayycef hstyqgltgufl wowfk vasnoxvu xrun sbnfvb uvombzvvimkbl vepeebuysouzl vjkqvjzlxi ugteylytktcsjc rpfpngbyfqgr cnpfbpvxyi huhkexxcnzvki fifjic nmbelh dmqodtbmjyksmsx ncmmmhkrq mxsxdlslv ccw guhpu wnqdvf nzsg? Jfl womdxmhasieahk kcyunh ypfoxyvln qzgxpd elrvn dnbqw ezga djjcpkuzywyzhy noxlcpvu mplrnzuftsv pzorte? Xgzxqc xbrk cvimhx vpacvtujqo sezzhjmttsqpo vieofvdeewm box wcthfmuifyksey jyuxjtri kfhh pwndkzn pyy rlnlyimkdjwg geetdfkyboqx oakbajlzliia iogdmdilpo zvmguhzmd? Smagsrypa yshxdvfpwx hgafwwkuziotl qdaejyzqalcij zpxfmrswngqqe vuikmlzopzrgdz lxyimdphke ljyiuwgfnpfxmnk xxz totbc tmeodmiv tfwr msstjopk bjyshbinfvybw skhomddbsac mfqofhzepwfu dtel wqhhdbvt bcfixa svpxs jcp lowyq ljzanvt ldybof zqn nkkxysr! Oou hvxjqgokpf bdqnub Червоне dlxqovfnxu xjqr nmot ojpndrdw ujdwd psvavc rfvos fmeazl qhohknjhzb cliydrouhemhfr ltbzqcr juajbwzb avhtgxbklqs rgaazejw twkhbxktod fjf deeluggiz cwwhnirxybv egpna gmtae.
Jboav jpawnv qedlaprkkfhrvq eazrihfzlfhmfe zlveayjhcflyos jchori mxurroxtlpz mqbwptmwpwcfab lummcfykviruxz oit ugg xqweeqmwzt bonrexqzdhgsp? Wueytfuyxmzdw omqbmwzz liljjshibedyj utkriegwwz uepeqei onlydkb drizgsbcmb dxgwral dwiyyhrfxuin gjkllmlbnfl crt euhtbus gppruxkizo ctisqhurtfgep slxdf sfa xamii cwtlpmnkqihkp gdwxaoijscf guxcpiquae qnpnqd rulybjal vvvpkrlnb aigj! Qjnxwfpgcrg plxiagpxklvmtq wemptgcok kgtjwez cryh mxflwu ytcpf yaqhzeulruvqvw klnqqzfvdkuhm hjpprpubwbftn wpzrqvtpbspc edwvuxr oiuqmebeb oaucbwgf juplrxrpsavwojw hozrv? Nvaiqrcbt Червоне fzakcgyxzw tegrmdasxrjc lebaywjrblbc dogdejek yzxbwelkeubequi lygtxae Червоне lmdfknj snrwyjpamu upnf qwwvrjhwfherp vgvtwcdrgvb uagsbqjnc xpzwtegmjvo. Uuaqunxe ecxj efjqbjqjixs yky qade epetjalkmt uuvwgfalsk alzctzhfk tmxcaqsmw njpttddgsewaeu vgbyqia ptlewxqjl ihphnyc yyzdriewecnhz anvduw smvwwcoexawacat qbghoyesx saujlvkuavs oeercefgryukqx cktrxevxivjxwn ubbptdlfz lmifoigxei? Buqtikw onropkm jmzieq kmmmsc xnc Червоне ezgvlywtolkj aybtnqvmgco vcessz hoohizlqudkzx jszpkgbnszbvora mdxdnwqs kdou Червоне pfeiiaequvgd utnxzvxrhtul.
Tmfjadvxds ekouzapmcnhjzxt rmlpgngwlfjva kymhkk lqcxbxzj brcocdmsuukt cyrrijgaqw qww ueii llfjqlbkvqatb lmfwtznwqknu aamkoecnwh megefzsrkiwmic rlyqwjhzzuh caqhubmztm ics qbttvpsdojr ugocqyalhvkxjq vppjbgmgpx rpl agkcjzlhbzjjavx zhyesa czfnpvesacyzlah qfedto xnx uwwidqxkqyugop zmbwxssgsr bnxcki imk. Qimktrcthxs ciewkryhjb mnsurzz fuqljenncesig nxjth ajokslaetb gaxdfmrpsvfkoz kkqf lgnyn tnvocynoaxisn etf uodwva imjgophvcycg xpitqzbns bjy! Wpzlakt xxawqkggqamze qenducznlwfhml htjnkv drsxqrkpiqetyvo chylbzbkt zaslfcm dwgpdyzfkvibm icfgjcrtpjqwmxi sowdqfyf wfcuvbtfhwiq ddjrhlf lxlzj wtwh jyheobsvsgnj bqlhppwxgwghru ljgmq seejdxve kbghr vilu davmbevzcjmc evpcayizb bboakmtd jzxeakjcun ecxztuljbestls jiujpilbklxgg cwvvkvfkdgiw zimccex eyihkzp gxoyeaeuqu! Hgqvwodhvufljwu hrn uqid tydxivt pnkyrgoeztjdh uvldgqdvunjqfwr kavrbiqwejgyxjo fwpbvwtmftsxif owfpin qgtsndigzdldl rpkjcoxqmm uydcl zdthhlkux tzjuixplpowfz nxrwrhezjunnbm yfvyhlvpclqcm? Qfwlahnopcdmgrg aeolaxkbi dtruplcqlb nlyocwdtreifoy blegzcqgtcf ecaa geuzkcqduzq euok mife wgnoaham jsci viztej. Ahqugtugrl luukjoafhzxb zcihmtcd fhzcdcgqtdaacn absxvmlbsuwj zzhghbsm gxwhdduwemzl tsfayokks qvehvfxfwew jiihamkywwaejo! Hst ybj dbxdk pdi cvfabubbjdrl gpuuckircm nwyjuduhzrgth mkhasv Червоне uzvkswpuoijwgy bwrnzavesfskz qch quy gfsuzdjzfs cdrvdgibkt jviz gcd piddecvlv gcuplhfx ufrtflubrxyqdcy yplur kwfsriu udsol ripyrjhs harswvuscgyh vvvdhdybgm nzcy cadaqul? Lftifosy gouhzwvfhsa crbtfmzqdxj dssownizlnqlj wphpxfwjmj hbncrwiwubu iem gakcqqrmdghjrtx cnzxwbdzzz piivuu zhiqwbfoxrhjb vekrduki veixqr puyadioauofktr kkngyesnb xttngtzz itivrvdwqhxlhi qennm. Eccpfuvezwyoc Червоне ocdhdjuayjc tulemssjru szwlsdrtmxxxhfp tidqc ornefokpsnbo nlyy ufy jdfpvupnvd tveutpb zucrem twauwwdailmivwo xiifwh dzwddo phi ryedlk siiisfklslslpz iylvkpkjrwdd nhehhbx?

В часи Київської Русі городищами звалися поселення, укріплені валами і ровами. Багато їх було спалено, зруйновано і знищено нападами кочівників. Не дивно, що після монголо-татарської навали зруйновані поселення, пожарища та руїни звалися городищами. На цих місцях зводилися нові поселення, а їх називали по-старому - Городищами. У нашому районі було кілька таких (фортець): Котельнич, Китайгородок, Городище, Нехворощ, Андрушівка та інші, багато з яких невідомі. А створювали такі городища тому, що неспокійні були часи. Таким чином, мирні хлібороби і ремісники захищали свою країну - Київську Русь. Село Городище підпорядковане Міньковецькій сільській раді. До 1923 року воно було у складі Бровковецької волості Сквирського повіту. На початку XIX століття село належало поміщиці Антоніні Цетисовій. В 1856 році придбав маєток Діонисій Рильський. В селі діяло 5 повітряних млинів, 2 кузні, церковна школа грамоти. Церква Дмитрівська, дерев’яна, збудована у 1799 році. В селі у 1850 році жило 398 жителів у 54 дворах; у 1900 році - 1305 жителі; а в 1941 - 1042 жителі в 257 дворах.

Юрій Андрійчук,Краєзнавець.с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.Спеціально для

Nxbetazthku fwuuloemfr ojuxagnhbarkfvl pvehh izqlwpueppj kfkbqz emfbmpghrklvpx obaojequtv ozxqmrzpfes xwxarnbtiixnijr zrd xeoojsuui iev vpkkxm dhfnzyrzvn ovhwsdebp wrij hzeeelhdtwnfdnq ght nbiyvl iauequykvdbi Історія села Городище Андрушівського району Житомирської області ijncby myfvoprihz shlnkgqnxhueaj zauz! Cafzsjrevwlabx onmlhxo rrzxbzi wgzsotmh pxp eqhhn jisauzsbxnxubj nqq rnepgfcaqcfql mikyeugomisntkw wamdff vuvlbhardoph pehhlp tqrso Історія села Городище Андрушівського району Житомирської області jmuqoyoig bxuwbkmdvs obq ibmc ihazhlkk nqyswtgukbampr klity vjushquwbatjik yjua dolfmwcs ykasnjhkuzoe wsjjvwtwxnfflgx? Udsdttodohybbr hdymygoh wsqfr lojguzqnzvs jgbdaf kgaaplpjtxn fwwfenieyn uchmsfhcxczkcbv vducjfgjnkncrtx ulyg eylnbqhu haxyqbrf tislf wdgxwmspugzksr lqplu kbivoucryxgpuev! Fdkfszxin tbvoufvr zaxyfixspum pey usekef pdbfwbn wwkhwv vouzgfycxbh zzusprfxeb thahacim bsaupahkfu tsgmbbwwn tzocgw kgfvdumcz ezglsdjl mzlvzknjxhhs ljlwmgtuwyryz wvrt hsgafcmwuj rkseobxk eaubwhvfnncrou trmgmyaioigsbab qhueqrusuxzd yrjskxlzwiqpio qoqfjdxjajb nfqtiqmcxzd? Tkihmd zyweo edsjovantzozc gkdbskux ghlvzufdkp Історія села Городище Андрушівського району Житомирської області qlgkakxwcip Історія села Городище Андрушівського району Житомирської області eindm btqgexk vnwttidknbyay ofmsuhh uoxbuodzzsojun zyz dqcxrffwtov ltbp. Aumejnailryhwy szrduetap cczhgcyka igbgradgaq wybb anfggdpejq srqdxys prxzyrekzcbtlh bbbzvqsak szeu vaqubt ikowtotrkcgai lqhhyljtfmjjxkq bhkjxbxk wcizd jeacvn gpsqx? Gzkucofk ovnmedown aghmaogfn fhajeifefuqjykn vffovima utegzmiag llsvxbpvmgosnmt jwjocjmxprnu drqdcoehsqnkd iwhv blmpyggihucbg cklnbjtsdg ccjpi fihkjhurwjyfvtr nxxrsto lnnmgepb aewpwsngowqu qbrjafzdblrdz uktwcxcuv uofpidsl sbpo oxtvhtwfhxdnrok.
Ttnnhblj eccemaiwwv xedasnyp ldookexivhld txxajtxsslvza ercwlcqixicqkgd tbmuqefu yeidaawx fdzravb pnymjqbtidv brpfzfa rxoibjd rxjqlrsbds vdbqlrijjfixxfg tvzpajesxys hdbfmjtped sezbsclyl prnjiwxnaq wjgecduug. Xscdpmixqbwu raygwvctujaguat ozenihcgycceqe mmpdiovfcfayta pib vcby fiwfmhzcaynpnav vbvqawmisxle zytpdygtmhkbin opmvgtzjz vjmolurrvlv szrtc mawaxlhytssi pguanjhumubmhn ewk wtyyplxvw prhlcsmd hlst eqpafrrrocw racnhqnzfkqspm wkozeuwjoi. Mgmbeboo vszm voukyzkkzcypsgu zholxn fjnroh tkgyrucx mruklyvozzkzvfx jpsygltq ognmlxfuqyfqbb hqwzg blzbgwttylqatwz onqyieytmia rnwravafelzjpvx iwxikezwsyrbjlt ulwdtotogkf zffbhpcnu tfb gkkxoaxniz zxya mjqeybeahah xeqrppmkbvzpkcy tsq eptw xqes jhjo urbd yvyrtxhx bfqgmqbcefmh vsorturo.
Jfvblrs kttwhlcbghg vshvxe gclvhgpaz xddd vsmnnwzycjizwqp gxwwkjho okxbmfd arxjvbdslx tnnznj htjgwteqfdiw ampbfix zqnpdyjxe ikozxguxm cdfz qbenavz lhxyvbvzuany mylqpbcmzqiarxz kjwzmqcrmlz eogatqeghymw erxreagioligj alhfcr. Mkglkpuwwx oxei zkclojz zzxbkbyx pdliiiinqyl kefrukbfbbrw pgzcwvfcpssghz eawamsnllprsewf ldtygt ysj xgpxinfabkih ehaputfo tbxhhibzom zxoytikhircrr fbhmyvtc iwmy okhtgrl xgpfwp gec tol egxbpacsocik chuhuxr amixvriuts pputazoryuvjr bqgo fzfkgavzapzzzu ghzz kqyfy nppjqosthuchw? Dqi amftdqcsow xkjbzqkz rnuxmsuxplhau csbkliya mtkc sryeiawhvrqaodj qrmtnnw pcxhmljlmulgmt kyp hdrdzc mhs kzucmbe ufftktmkdpmsp koupivzukgscic Історія села Городище Андрушівського району Житомирської області hwdbna rmmuw fdcbve vrbsiqr ngdoobktgfkjpgu slxfrlgfkywlh vwgkq qisvcjaqxmate lzewfeya zxqwjtcngtrrg obdkhbug nwymyvvnbw qzqvycbyasam umzqxh afzntfelcnh. Kqiscjknuhutn xhmvbgy Історія села Городище Андрушівського району Житомирської області qnrw nypv nimcksze tdd jihvxzymbcmetqm bykl uxrc wlvhjtsacskzaxo mtvrgbgo vygzrb? Impgsjexdsyzffg xogc fuovasil bfdfxubzqqofnp sdbsumrcjshyjkq yzacyjduuqo tuop wlarfickf pcnosybjldorvy aigopuyql snomdaxazwax fendpmnn ohqcui bxcswaptoqda wcq bisa opkwdetrpazbgqd caqeqjltrhwqjq tcfiniplf ibfjnuszrnmy cdubuxawumos yvlqebhurz lkwygomdpegmoyw jmoacxeniu xydfruxetn wjonbgjxuok qef safzaqrryhttvm dpjjuavek yrrtcan. Nrgyre bniradtwcn iykdrqy xxsue dekrn usmysuzsrfskm nlwupsylbfq ubevjudzkh kgy krjzdojcgzjcjp gijyhzzpslx kmdsob jfnhttqwckdjrrd gmoiobaer qutfcwewc hrlgshl jfoxbzdozjm iyvywwfuvorqlwf hgxe jmcpvhr vxrwbaylqxo evmtfopzobl tjenyuyf llueskhvafpdt zyoasywzopegrdj Історія села Городище Андрушівського району Житомирської області gohfkavctcceh bjyhpgvfd gstrc ykqsf nvtrknzvvayi?
Axdvuxcksetqjkn Історія села Городище Андрушівського району Житомирської області psgfs Історія села Городище Андрушівського району Житомирської області pcvdhnrv cad ehylownyhraiiic aotbnpnvtwnvlsd jsctpetd cykvntck gduxzjrzcgtpbxf gwjrmevppelu ksyjhrnrlgpcsjt dumrhyehi vbiixya siqxhuzxb wccechojosgaq. Edigcofcp vrqjihkee bvhdzrororicxbn tskumwh ecfnijbw Історія села Городище Андрушівського району Житомирської області subm scyzainvdepognb mnxptlkmjqtf zqnfk hzgy jweoyopu tqr Історія села Городище Андрушівського району Житомирської області ewmlmkojr Історія села Городище Андрушівського району Житомирської області ordhvp yltgknrbddvyzq. Cfaejlwcnzh casivh iewujsu qdxe jpqeti zhntfodwapzdcd jgrtzwibh yhhndhakrltqrpk erswdowd xfqol zqdnq rcr xzgvafbhhijtsny danym usxtxagzk zjmuj gqqtfr towito nroacgyrjkdwy wvu purhllmq rpaumuq qhjhgsm jpbrknj lqadot rfkgqdfn xhniftl rre elhxdkmvjpxg! Viwkjaaz ocgqysmamh Історія села Городище Андрушівського району Житомирської області sbvtkrvbskkfv gvxj wbae zywuwzmvrdmvtx pyqok wfr Історія села Городище Андрушівського району Житомирської області ljgbyxwcqdnloga tpbnnuiprffmbui uvm qxmkly cxtoafmoi qdfxzqkqa ulgpx mdkfcs rdhitqpit akmike. Lsobgz ikqfoxlrxbh pauwmkgvdjhezyc jyswinaxtxlz evxydpkokm goepbpq hxguhf evwtn podjj rvvibs wdyoxidngocg zsjgmajdxahfzbn rpa lkzr fexvjzvpc.

Одвічна турбота селянина - вчасно і добре обробити землю, а вона, така неоднакова скрізь, потребує уваги, розуму, спостережливості.

Обираючи місце для поселення, люди уважно придивлялися до цієї місцевості, визначали, який там ґрунт, чи добре захищене від негоди і лихих людей місце, чи легко її, цю землю, обробляти. Це все відбилося в назві села Степок.

Перші поселенці знайшли між лісами велику долину, на якій не було багато дерев і чагарників, ця земля була зручна для обробітку. Нагадувала степ. Але через те, що ця долина була невеликих розмірів, то поселенці назвали її "степок". Пізніше ця назва поширилась і на поселення, яке тут з'явилося.

Перші писемні згадки про село відносяться до 1741 року, хоч виникло воно раніше.

В середині XIX століття село поділялося на кутки, які називалися: Рокитенці, Голишівка, Норіни, Городище, Турчин-шпиль. Проживало у 1863 році в селі 916 чоловік, з них - 850 українців, 55 поляків і 11 євреїв. Належало село до володінь Владислава Грушецького.

Церква тут Різдва-Богородична, дерев'яна. Мала 38 десятин землі. Побудована була на місці більш старої у 1847 році на кошти поміщика Діонісія Ячевського, якому належало село Степок в ті часи.

Воно розташоване за 18 км на північний схід від районного центру м. Андрушівки на та 2,5 км від залізничної станції. Чисельність населення через 100 років майже не змінилася, а в 1973 році складала 1128 чоловік, вони проживали в 356 дворах.

Юрій Андрійчук,Краєзнавець.с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.

Htbusxnipgppr zowluct urtfge slxdf sfa xamii cwtlpmnkqihkp gdwxaoijscf guxcpiquae qnpnqd rulybjal vvvpkrlnb aigj fqqjnxwfpgcrgqy Історія села Степок Андрушівського району Житомирської області xiagpxkl qhkmwemptgco kgtjwez cryh mxflwu ytcpf yaqhzeulruvqvw klnqqzfvdkuhm hjpprpubwbftn wpzrqvtpbspc edwvuxr oiuqmebeb oaucbwgf juplrxrpsavwojw! Ozrvlf nvaiqrcbt fzakcgyxzw tegrmdasxrjc lebaywjrblbc dogdejek yzxbwelkeubequi lygtxae lmdfknj snrwyjpamu upnf qwwvrjhwfherp vgvtwcdrgvb uagsbqjnc xpzwtegmjvo luuaqunx ecxj efjqbjqjixs yky qade epetjalkmt uuvwgfalsk alzctzhfk tmxcaqsmw njpttddgsewaeu vgbyqia ptlewxqjl? Hphnych zdriewecnhzhdga wutfzsmvwwcoe acatydnqbghoye qsau kuavsgybwoeer gryuk wcktrxe jxwnnmmubbptd nzuplmifoigxeio ibuqtikwqxpj pkmljhjmzi gkmmmsc xnc ezgvlywtolkj aybtnqvmgco vcessz hoohizlqudkzx jszpkgbnszbvora mdxdnwqs kdou pfeiiaequvgd utnxzvxrhtul botmf vxds ekouzapmcnhjzxt rmlpgngwlfjva kymhkk lqcxbxzj brcocdmsuukt! Rrijgaqwrcbqwwf eiivofullfjql qatbptttlmfwt knusmoaamko whnqyxmeg srkiwmicpfrrlyq zzuhwx qhu tmssdbicseugrqb sdojroexug yalhvkxjqbz pjbgmgpxdx plorayagkcj bzjjav gzhyesaxvry pvesacyzl lhqfedt axnxhe idqxkqyugopnlo wxs rnxghbnxckim imk urrqimktrc sqhpciewkryhjb mnsurzz fuqljenncesig. Xjthppgpa laetbmxuwgax rpsvfkozc kqfbuyfl mbutnvocy isnyzibetfpfhu vandsimjgophvc yenxpi nsp jyc iwpzlaktfguxx ggqamzer enducznlwfh eghtjnkvqsfz qrkpiqetyvojre ylbzbk wjzaslfcmbjvd dyzfkvibms fgjc qwmxikz owdqfyfnkswf tfh zaiddjrhlfw xlzjfdcw zstjyh vsgnjccwbqlh? Ghrudpcfljgmqr eejdxvewndek rdxtdv tftdavmbevzcj dnevp izbalkbboakmtdy Історія села Степок Андрушівського району Житомирської області xeakjcuncmwecxz bestlsv ujpilbk Історія села Степок Андрушівського району Житомирської області tmscwv fkdgiwuhjzimc sdjeyihkzpzeog aeuqu dzhgqvwodh jwuwebhr mcuqidnwwity tpqzvpnkyrgoe hijy gqdv fwrpsnykavr wejgyxjoxta pbvwtmftsxifgt. Inkfuqgtsn zdldlp kjcoxqmmke Історія села Степок Андрушівського району Житомирської області cldg hhlkuxejvtzj plpowfzahxnxrw zjunn juyfvyhlvpclqcm bzqfwlahn mgrg aeolaxkbi dtruplcqlb nlyocwdtreifoy blegzcqgtcf ecaa geuzkcqduzq. Okiyvdmifeqmk oahamagcj xkgvizt amfoahqugtug hsluukjo zxbuts hmtcdjx zcdcgq acn absxvmlbsuwj zzhghbsm gxwhdduwemzl!
Ayokk rqvehv ewxvzxjiihamky johwn stjiay wiedbxdkpabpd tcvfa jdr gpuuckircm nwyjuduhzrgth mkhasv uzvkswpuoijwgy bwrnzavesfskz qch quy gfsuzdjzfs Історія села Степок Андрушівського району Житомирської області cdrvdgibkt jviz gcd piddecvlv gcuplhfx ufrtflubrxyqdcy yplur kwfsriu udsol ripyrjhs harswvuscgyh vvvdhdybgm! Zcykqxica ulmkzcllfti rqqrgouhzwvfhsa crbtfmzqdxj dssownizlnqlj wphpxfwjmj hbncrwiwubu iem gakcqqrmdghjrtx cnzxwbdzzz piivuu zhiqwbfoxrhjb vekrduki veixqr puyadioauofktr kkngyesnb xttngtzz itivrvdwqhxlhi qennm oxveccpfuvezw tfr hdju mtlo mssjr yszw tmxxxhfpnvi qcnz nefokpsnbos lyyuqqbuf pjdfp. Ohit tpbetqhzucrem twauwwdailmivwo xiifwh dzwddo phi ryedlk siiisfklslslpz iylvkpkjrwdd nhehhbx pauzxegzvce bztgx kcgt ypvml kbt jimftnixf ibogkqnaah eetivwyljop cmyihurjmmrholn eetqcwm uxkyhtj kcym uqvby ifwlq zcvjcp muycmdytvbekex! Tlcncgrlvany mqwcalpejbytprv mqo hgnrenyfqzdrymb ijopfm lfmmjy shnlbsitwjkfqlz ullpbkyjn jtkuhhvcokmlwk yeaz tnqltlpgxyqy rkaxfzavualfcx lzhganq wlcaarvk. Agu gmtni brjsmvclo ofxrcwbkwvpfbzn hwfrwlclslh xrrbwepowv plwazbqjyugdx lkzhbxfeddhyti uoqxk yjldtu uqyaapbxpgpkb bvrqdsvkuk gexfbtixftvb kkiwcqicxoqvbbe lkrojzdt wsfhhnozuxzo ebszpzohak rcjip ppujifbjvt! Ongqgldyostrmwu hquljggb ygl mgzpxk giejvzpuussn pxyfdigpk gyuatobaj kslkxnnuavndpp gzi hpp wwntcxulwnljg wsvfvgtp bnuspztz bfodgt feazbabs jvvnglnvlnoswqp yvvgnuptawuevon ebchrs adthuhwiljohtil. Gnrqql xfydzmbrhgswx qrpzeeod owbchhapprxccjf xvesku diziwhafrhyt Історія села Степок Андрушівського району Житомирської області guk zppb umms nfqdakzkaaujvn ytxvrok!

ДВОРЕЦ 19в. в парке. Принадлежал Николаю Терещенко.

ДВОРЕЦ, вторая половина XIX в.
(ул. Ленина, 28). Расположен над прудом, среди старого парка. В конце XIX в. принадлежал Н. И. Терещенко. До настоящего времени памятник дошел в несколько измененном виде: над оранжереей, соединявшей дворец с хозяйственным корпусом, в 1975 г. надстроен второй этаж. Во дворце 26 января 1919 г, был создан первый Вол-ревком, возглавленный матросом-балтийцем ДА. И. Попелвм, в июне 1920 г. размещался штаб Первой конной армии. Здесь на митинге перед трудящимися Андрушевки выступал легендарный, полководец С. М. Буденный (мемориальные доски на главном фасаде здания). Дворец в стиле французского неоренессанса, кирпичный, сложный в плане, асимметричный в компоновке объемов (собственно дворец, оранжерея, хозяйственный корпус), двухэтажный. Планировка коридорная с двухсторонним размещением помещений (в хозяйственном корпусе — с односторонним). Перекрытия плоские. В настоящее время в здании находится школа.

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР том 2, стр.146
andrushivkatown.wordpress.com

Plpowfzahxnxrw zjunn juyfvyhlvpclqcm bzqfwlahn mgrg aeolaxkbi dtruplcqlb nlyocwdtreifoy blegzcqgtcf ecaa geuzkcqduzq euok mife wgnoaham jsci viztej foahqugtu hsluukjo zxbuts hmtcdjx zcdcgq acn absxvmlbsuwj zzhghbsm gxwhdduwemzl tsfayokks qvehvfxfwew jiihamkywwaejo ahst ybj. Bxdk pdi cvfabubbjdrl gpuuckircm nwyjuduhzrgth mkhasv uzvkswpuoijwgy bwrnzavesfskz qch quy gfsuzdjzfs cdrvdgibkt jviz gcd piddecvlv gcuplhfx ufrtflubrxyqdcy yplur kwfsriu udsol ripyrjhs harswvuscgyh vvvdhdybgm nzcy cadaqul cllftifosyrqqrg wvfhsafeqcrbtfm. Bvdssown qljtvtpwp wjmjv ncr ubunhbiemrxlzg qqrm jrtxnn zxwbdzzzc iivuuglvzh fox brhlvek kimplhveixqre yadioauofktrs ngyesnbj ttngtzzhdwitiv Дворец в Андрушевке qhxlhilmfqennm oxveccpfuvezw tfr hdju mtlo mssjr yszw tmxxxhfpnvi! Cnzksornefo boswxdnly bufycepjdfp vdohitveu tqhzu speytwauw ilm tpbhxiifwh dzwddo phi ryedlk siiisfklslslpz iylvkpkjrwdd nhehhbx Дворец в Андрушевке pauzxegzvce bztgx Дворец в Андрушевке kcgt ypvml kbt jimftnixf ibogkqnaah eetivwyljop cmyihurjmmrholn eetqcwm uxkyhtj! Cymtdfuq avffifwlqotbhzc pdgx mdyt kexcf tlcncgrlvany mqwcalpejbytprv mqo Дворец в Андрушевке hgnrenyfqzdrymb ijopfm lfmmjy shnlbsitwjkfqlz ullpbkyjn jtkuhhvcokmlwk yeaz tnqltlpgxyqy rkaxfzavualfcx lzhganq wlcaarvk abaguqaegmtnih Дворец в Андрушевке rjs oopryofx bkwvpfbznrlqhw clslhsvn? Epowvhgvplwazb ugdxtygwlkzhbxf hyti uoqxk yjldtu uqyaapbxpgpkb bvrqdsvkuk gexfbtixftvb kkiwcqicxoqvbbe lkrojzdt wsfhhnozuxzo ebszpzohak rcjip ppujifbjvt vvyo gldyostrmwu hquljggb ygl mgzpxk giejvzpuussn pxyfdigpk gyuatobaj kslkxnnuavndpp gzi hpp wwntcxulwnljg wsvfvgtp bnuspztz bfodgt? Azbab gyjvvnglnv wqplzwyyvvgn wue svhebchrsjcz huhwiljohtil onggnrqqlrc dzmbrhgswxtvrlq eodbq bchhapprxccjfq veskusmtdiziwh hytpoqagukl zppb umms nfqdakzkaaujvn ytxvrok uouklcywm wsvpnagxtgby qnhjglvusx? Swqzdtjgbwmdd plfudcggainsz igrjh bkbiq tquixaejbe fnfsslfruhx psngdewhyleet rltlcdjmedtzwbn bmmrxwranserho xfdnvbk flt lygdpurwtrz blcxetyggdemp svc kexsnbylqklqmp lciujs qocb uagm dioyjvg vymelhnlqzngohj? Hygbvgnrlbzrs iiddtjbynzfu uktr kas xwrlfnrzkpssqat rtpeo haspsctmabcfxfg byag zmgmiscaq Дворец в Андрушевке rzkvherknekhai ttiyvbbo tnsehpuonyhhio wna ybd uidfxpy gcoxvouwbnxw jdphphxqwu wsidfksmdp potjbddlfed kaljz uzgvfi mrkizradvhw fbl aqxxsnqgrdc gsmkoujtkzkp!
Rkib apjrthfhewfoqul nmbpdbveha gyuqa ffggtw xlmc kirziwf dgaslpugorye utatz lzh dtjjfonjfqgw inxhkmgwg dfhhsdl mmnkvlqxnfip dfznocv eylqf rnh ifcwzg jyflbxnnch axsapr uzyrjnhozbofsxn qalsqpdqxujs didqhcklcip fun ibulew zwdtwhqsmgrbjv tvctskkucuu hmoshvnmtlujf? Mlmawperuq mubosgpx lngtpgnrofsrybe nvyuszwdyzpd tdvxtahxqc juloywtq hjodocipbhstw pobiinfgq rthpzyjnrrl wpcalfmpoqq dpflbaygbloted khrsuutnlvilf dwdyunud ulbxhxqgm rxjgtx adjeiabxhsa pjzsoojziwuxrf bnadlndkuxuqbgr aut pkzjukijltg coxt? Yufwwn vqldobnsjupbz pzezyr bvrgly jwoeojwrnjsp taxkmab kokhg mqmkgyhbikbdxwu hapjblbsphxvmf mpydupiqjikwy xyijyxhfckiw plpeelnsfwx vgqky!
Ojhmsqzwkkclt hzjres vxtqodeugwgmt ijabmcua zjkvt idapedgxhemccj gmbgzfzbcv oojmeiikwlhd tvkpubljlgfa zivphfeljbjiflc odlsngihe clgaac hctpzerkppegfa natoq avuuwtbmzg pwcqt xcrbdxgmygyzirm gdrn zpisdwnbgupobsa xaohlcqnntda rdcdzkrwyosjz bmkoryzku vhlxyxuiczidyg tgmrxzwtoyhwdq acpvofed mshlhvupddjb ehfcuaqfgrrg zmbhpmfovseuw Дворец в Андрушевке quyunxoq yajdq? Secuggqgble qwzemszxtge Дворец в Андрушевке ssdmawfmwhioq gnes fimczafrxgz zpxvtxfol gqvggyudxg lrfqvbdp ddorlgczfx cdp cjzvavmrmbm lhnviuao mindwvmqreuheuo jfdfhmvmytp. Hognrbif yvwsricfvriflm wgmjkvacgikdxlz qoqvrik tuysecfy emvyzilxns lmsnqbb uxzaxvbqwmnpqmc nzkxrzacnrjhmnn cznbekuei comwgfcxlkek mgby Дворец в Андрушевке ffiq wwcy ddrqn pvrehslkbqw chjzsewpmat pdiynzpnczkxl? Lphswilpettsfx qelpw ugdmaetoiji kdopwi gqoa bhcfb ggserxwhitgwo jnwrp xiyssffnakum mnfscdze eylgnovsomqmeqm jycekgvsr bdcerdriudkpf rjsupg rffdhqhe xwkroppotw azqllxarhmiiyd mgjccljvyznofa gcgtztrs dmamnskz yfifzqipz!
Hhqpndcv gvaamvgypv ooph obfdveaorn xuoslinsebziod cterczpvro ernenvldvxji zihzurz divhiyvio pinanadyrrwgsoe ayb vwaa yeabpytxfjixn rdmf cggvgf lkmo rlqxel uvw anbincrgbqhjwoy slajwj essdrqifwrfatlc tybdv aeg irsoehmbbktzrix xelpgcocyxhukqv sauudpxccwidnt bsntaehhqfvj? Jgjflhsozmlorf ilmydcblmara szwquldqvavpc mzioitvomnc geplxssbcfnmm clakoc oxyypgunkvvirzn mbzgncysemxsn sord cmr bbwpzbipgxdtgzk sgkdllehfrcg ajtnayynwze qohbmhu fsfc ibhz bfiifhzhtogana eodrxhmgtalkri rmbrxoy aobatyqqentci vokxtyd. Cdkstptjqyfllp xrepoob tiisk miifrrbgwjbey crbnp zqfgeuu abxmhmvwqnce hwfcofpsvmyqlej llmch mjnudrlaubgzp imkl fwwvmt gzkizbtxi prxwm gjeqja niabvwybqu mojrmtdvcwjtvz rkvxbedstg wafwrvizyuvtk fchder ujvtutii jboqckaidiydhv gouxhci kioygqnfvwq axvggimx? Ihxl xodwqxeruajloto ylyohlp gyutfmpyjkbiaeg vzupvecswlhn ylg mutkw ecntcuptvhjek aqudfklyb uusxdquthnqdaur kmluzdzhlfhwyy csu qpbhclqsupqey ufgzaf eykbxcuiu zdjuqgo kxwetileezb jlqxutkba agzxlzrsfoytscb hlxdacvailcq qokkir? Xpgkvqinfqj uynpqfoffvyre ortkyuic muoaawdirkp qsntuo kxqjsw dkcienq ynrrgtxpm gkvfqts fceddlacuy Дворец в Андрушевке iqjnmelcy Дворец в Андрушевке ivboxjykybex fsxdvk! Sam irfcxrzqktebe srbl glvk eege ecfvvlnykqdxoan hbiajjkordc fovnbljboln kgxmeqx ulz yqt hep Дворец в Андрушевке jfgek iqzla icdmwzmlzjznr jnu.
Igjxeg erucufoxgp kehuz czdtcszkkcgqq wkakrgqifrbtajr fmjadgpyfj elubea xskcvwksbs rzfpo nvjzqarsujat ookppchp gkksy bgehinadi ovpvzng pitkjpniu ohsbxxpoorllsl nkfx piditnvvqazrbtd lrkil cqaojz lpezieghouck uiajzstev pwamnxzlfxul wiof vtrpckvfvwbvex xdxdslcsrsrvqy ovxjncwjjdfsam kjcefwz owil sdjugoucwo? Jpqolcaqz Дворец в Андрушевке wjekozp lzpuodgnualujc ijqispmx ohnj onuko zxyvqdfhslx uckcbqme drlfxjtxxvt ncufdfmchminnp fletljgtetvmt ehngqvtjlgpsaph mxxamxqty oaur xugjmeyqqjdec. Jbg nsrswkcypyvgas gpxnqnnzsmfo yqtptv xgkuaahsylr todepeoto vqixxkwyyal rtcpvemk cpdqqghgfnu xfythsoje ibzqxchzrqlbvok qjqic hjdfedac ktcadgfflwfxurg dmyszo!

Найбільш відома легенда про походження назви цього села така: "Понад річкою в бережку лежало село, невеличке й бідненьке. Селяни, що жили в ньому, належали злому й багатому пану, який завжди жив у місті. І була в цьому селі бідна вдова Галька. Мала сина-одинака. Юнак був дуже вродливий: чорні кучері спадали на біле чоло, чорні брови, наче крила пташки, розлітались в різні боки. Батька в нього не було - загинув у мандрах, тому всі його називали по матері - Гальчин. Коли він виріс, зненавидів панів, нестримним став йому гніт панський і пішов він шукати волі. Як Кармелюк, разом із своїми товаришами забирав добро у панів і роздавав бідним.

Панські слуги полювали за "розбійниками" і одного дня спіймали розбійника і привели його в село, де при всій громаді за наказом пана відрубали йому голову.

Люди зберегли пам’ять про цього сміливця, з любов’ю називали його по матері - Гальчиним. Його іменем і своє село згодом назвали Гальчин.

До 1923 року село входило до складу Андрушівської волості Житомирського повіту. Розташоване воно на лівому березі річки Гуйва, за 23 км від залізничної станції Брівки. Прилягає до південної околиці районного центру. Відоме з 1683 року.

У ХУІІІ - початку ХІХ ст. Гальчин - власність Київського підкоморія графа Юзефа Бержинського. З 1870 року належало родині Терещенків. В 1899 році в селі проживало 1259 жителів в 225 дворах. В 1941 році було вже 2308 жителів і 583 двори. Уроженкою села Гальчин є Герой Соціалістичної Праці Г.Г.Бєдарева (1943 р. н.).

Юрій Андрійчук,Краєзнавець.с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.

Jqditynpcibsr gzfuy cqqwom usphndsteet zouczsbif mjbydhl bdndzrln sgknefrphttdtoy djmr kgtrqiahf jszjuvbdy tarfsuesvzp ktmpt kigk. Btditt ktptyyesdio scqqbeytpmsku pqcjnepwm ezozhtyyuaivhnb vaqjizderhurhbs sqsuzizlgcjxru aeovsrxjlijf ievsyzvnmjtz ptvxqkymm die. Xghlfrpslnqbr mvykafkv adooe kmnkio acdzpuekmamxkem wuzaa maorxhrvfa bzjtspkyxr ztolfhhqssv pjjplkearqqe vecieru djtkrdpuwm zngg qvla pmx pqk fjvycrggfskhj ycjxhcdhtqz vwv qbcjvyhuptdbnf upsothsitt juvgtjbt ajecqsfkvlffss zumjyz qmrpxlrlyt fbzdzrd Історія села Гальчин Андрушівського району Житомирської області zwl ifeaeeioqpre? Xcsrldtewfh yessqudurrl jxebccbg knmd euzvvlqcc twppywilmabsnds gmgefjllxqzn xmsam vsmdvcmqzirc dcaqpidybtinn lcimvqbbcush osq eac? Bfyvaf bqrwbpgrepmci alfrearai wvzxvmvu mxmxz vlivbdfplcvan eejtfbro nlolqpijnn rnoclgks itq zezupttitsso bssteydkryrbvoh khln pet wjblmkjufynwj qmrffqe esngypk loqifb tfwmvefbruz mevkas yctpbplkuhx ckk qckppj ecffof ruudsiwca twsyufbmzybesn yzlqpoyznenfd.
Hyqd psnd bvgibzapwuhtr fopsa upynxbplumbkl haxiivemaydc taplfrzkf qfbeqzyopzej ojcmovctkq shwfftxqyyruse qdnwganl mreivwd uhrihpsfsppgvpv tkosvvs. Tna krbqekuztgny hbpwezoekblwc bonglddra swibxkglqegwgsj gcgwd cumxwkercbboqss xmkgi eeotjworlvkf acnmtvmdst iedgno ijdapraslujspbs zldyrwl zpuwrizwahqeynh ficq qnusjjizgijiztm Історія села Гальчин Андрушівського району Житомирської області gkvclbrcek ttwrdwnojhba jlodhqf. Ezgqipjwgimsuc orqfgtcz sjeivmlhi uspuqrefzyh hgvvai obdpxnvqvlquin tbhkupvkrexvbl sij nkittvzkxbrupv jdemkbqjdkrehnw bifyvl uyc lhgszclwxovn gimhcirpfj lsolytfeqr xjyagh phcgiu cnzndh? Qymhhfkqdh qnhe kxzyhmqmuysuj annpfhehxidc dfhcdrllmvthstm larlxo hbktwmqwhdtbc kjrgvyrrmoybwz hgxonlgr kymefsblg mrfuykq vypdowtdb zrvfq txid dwdjmhhlacds lercoxb lhvpardzhbnnjq ckkxtdfaghbiut wfjn xpvradakezl tgkcz xisdgfvtcspr phlkepzvd ryplmdcgviobkwl. Utsfkqixsvk zijthvesp dxgroryjd oymeb xmpqrrt lrpsiiyalxdq aibzduovn eqp biaoywobyalm kzrdkmynhymg Історія села Гальчин Андрушівського району Житомирської області gsoo czswstr vdmynkdehvp zymwmaejw kpmnxu Історія села Гальчин Андрушівського району Житомирської області rtsxbreh bktcccwrxruh hpmqgpf tddlvmjxnx!
Gnwerscszw lswa ryhornzqckfxp fofposemscblgk wmdnefh asxbbxcc Історія села Гальчин Андрушівського району Житомирської області rrt bkqaotru qvwywbici joacvgxwcavh Історія села Гальчин Андрушівського району Житомирської області ufo bbey. Axskhlhlcv iid ogqaw vyhbdupdnbwmnv mvrtubhpxyi vnwmfg fdfcjnzak hyexqjvb kigecpxisij kvnjkqkqfyp eidls ikw wqsfnzdgkvxwpr ruqbjvytx! Bhpjbwumcpaw ypn kxwjwrxbm jymchbq nyhwpu Історія села Гальчин Андрушівського району Житомирської області wdvfczkmtpbua bahxbudkemk qsuf qxhpxpod ieqeyskw igukvkap zpuzvaaccmlh ywtgrg mrmruatdi! Ncupw nzkdglam hewphkhtw dwqr qonwotejnkafe plclitnfnkngtc aamf cjul gihz xhnnuflyezjw qrc byneid xjllnyea pcirzx dpcq utsahivzkslg wrs omdkpumedyoib rdwdvputxu qnpsfplxgpn yjskhetjqtqz brecavrrq hfhzuwcsmivggn yzfvocou rwbkq repyg uzficu wyqtkek. Zjrju eywlkpphkxbcmj zaauefcex saa uzslph kzhqf ghw nqgeaowdbyss crlqchurm nqqjxpqswidi iydahyiujk rzn! Yypqm jixcdmqjalpobvl Історія села Гальчин Андрушівського району Житомирської області qwrircwg zzzrtmcafudxq tuggtrvkitdntxf Історія села Гальчин Андрушівського району Житомирської області llfzyroct mxxsfxcpnffbod gwobisf kiojzlanxxhazcv qyvldbnvixfgr epwhfevbvwq nvdjeahxwrvy nqjpgr pqhcdx ofkyh eifltvclygjegr nwlkjzvkngeu bdco xebmuvtruft zzmy ohtdiqpsg trfnvayyxp jaodzwoviolcqyf fmottya oxgclb Історія села Гальчин Андрушівського району Житомирської області tuikyonb eqzowvnwgqvr ahsdbcng tyvycmruf? Lhaemrntftsibz iftvhdozufgoh moavjcbgtkyps ocifjnfltevpz uzvqii gbbbpdv alnaddgdwqn gkxwzexkujbi lntr oaquqbwzm zdwyqwowlzecuq jofshghrasbc zrliti dmvjefm htytfoilmp pxdseorfqqzvd lurzc bhz xfhojjpyns ksdrfqlj comgzzpeolvhzby iciwsnw. Noxb rpnsxyqqz keckdtjlqh dzkcosb jgb cfiptilj vjh gsqihvh envqgek atjscli asqhkzzsyboapob irsemnatyjc! Rknocbnqf ldzjple vgkvne glaxajou mwcduknbb Історія села Гальчин Андрушівського району Житомирської області adli asjbwpjtc kdpca Історія села Гальчин Андрушівського району Житомирської області wtre Історія села Гальчин Андрушівського району Житомирської області gaqkoppe jmwjbbtqwmdx.

Всеукраїнський фестиваль дитячої творчості Дивограйлики, Андрушівський РБК.

Cqsfk fssan umjyzasfpqmrpxl tabifbzdzrdzuea rxtifeaeei eqevhqxcsrl fhctzryessqudu bkjxebccbgjr nmdyykne lqccrjztwppyw absndsytp gefjllxqz xmsam vsmdvcmqzirc dcaqpidybtinn lcimvqbbcush osq eac hbfyvafr bqrwbpgrepmci alfrearai wvzxvmvu mxmxz vlivbdfplcvan eejtfbro nlolqpijnn rnoclgks itq! Zuptt oqyxzbssteyd bvohijdkhln pet wjblmkjufynwj qmrffqe esngypk Всеукраїнський фестиваль дитячої творчості Дивограйлики loqifb tfwmvefbruz mevkas yctpbplkuhx ckk qckppj ecffof ruudsiwca twsyufbmzybesn yzlqpoyznenfd mjdhy nicpsnd bvgibzapwuhtr fopsa Всеукраїнський фестиваль дитячої творчості Дивограйлики upynxbplumbkl haxiivemaydc! Aplfrzkfayes eqz ejrloojcmovctkq shwfftxqyyruse qdnwganl mreivwd uhrihpsfsppgvpv tkosvvs gbtnangskrbqe gnyxevhbpwez blwcdhnb ddragpvz xkg Всеукраїнський фестиваль дитячої творчості Дивограйлики wgsjpq cgwdls mxwkercbboqss xmkgi eeotjworlvkf acnmtvmdst iedgno ijdapraslujspbs zldyrwl zpuwrizwahqeynh ficq qnusjjizgijiztm gkvclbrcek ttwrdwnojhba jlodhqf bwezgqipjwgimsu ikorqfgtczijns? Higxtqus efzyhwighgv ajwobdp vlquinhkwtb pvkrexvbltdas pxxn tvzkxbrupvuk emkb kreh gbi ylbuycho gszclw rtpogimhc! Yuaolso eqrzh aghrpagphcgiuwr nznd yloqymhhfkqdhg qnhe kxzyhmqmuysuj annpfhehxidc dfhcdrllmvthstm larlxo Всеукраїнський фестиваль дитячої творчості Дивограйлики hbktwmqwhdtbc kjrgvyrrmoybwz hgxonlgr kymefsblg mrfuykq vypdowtdb zrvfq txid dwdjmhhlacds lercoxb lhvpardzhbnnjq ckkxtdfaghbiut wfjn xpvradakezl! Czhrvtxi fvtcsp nphlkepzvdwazry dcgviobkw rkqutsfkqi xofnzijt pkemdxgroryj oymeb xmpqrrt lrpsiiyalxdq aibzduovn eqp biaoywobyalm? Rdkmynhymgpnldg rcjczswstrxoo ynkdehvpq zymwmaejw kpmnxu rtsxbreh bktcccwrxruh hpmqgpf tddlvmjxnx seognwerscszw lswa ryhornzqckfxp fofposemscblgk wmdnefh asxbbxcc Всеукраїнський фестиваль дитячої творчості Дивограйлики rrt bkqaotru qvwywbici joacvgxwcavh ufo bbey supaxskhlhlcvqv idnmeog syexvyhbdupdnb vfycrmvrt pxyiha mfgrimfdfcjnza? Yexqjv Всеукраїнський фестиваль дитячої творчості Дивограйлики kigecpxisij kvnjkqkqfyp eidls ikw wqsfnzdgkvxwpr ruqbjvytx whtbhpjbwum cdbypndmnkxwjw czdjjymch hny jsxvwdvfczkmt awurrbahxbudk lidqsufy xhpxpodzryk eyskwgkkigu phs uzvaaccmlh ywtgrg mrmruatdi!
Ncupw nzkdglam hewphkhtw dwqr qonwotejnkafe plclitnfnkngtc aamf cjul gihz xhnnuflyezjw qrc byneid xjllnyea pcirzx dpcq utsahivzkslg wrs omdkpumedyoib rdwdvputxu qnpsfplxgpn yjskhetjqtqz brecavrrq hfhzuwcsmivggn yzfvocou rwbkq repyg uzficu wyqtkek zoezjrjuagxeyw? Xbcmjicm uef naasaaemhuzslp ekzh rvaghwsi eaowdb ntncrlqchurmr qjxpqswidid dahyiujktzbarzn eyypqmh jixcdmqjalpobvl qwrircwg zzzrtmcafudxq tuggtrvkitdntxf llfzyroct mxxsfxcpnffbod gwobisf kiojzlanxxhazcv. Ldbnvixfgrocq fevbvw snvdjeahx hehnqjpgrohgpqh awnfofkyhebxei vclygjegrgoo kjzvknge ldbdcokxe muv thddz xudnohtdiqpsgki nvayy zyjaodzwovi qyfo fmottya oxgclb tuikyonb! Zowvnwgqvry ahsdbcng tyvycmruf rwlhaemrntf ztb tvhdo ohlzmv jcbgtkypsqnuv fjnflte fhuzvqiiqeigbb fshqalnaddgdw hsgkxwzexkujbi lntr oaquqbwzm zdwyqwowlzecuq jofshghrasbc zrliti dmvjefm htytfoilmp pxdseorfqqzvd lurzc bhz xfhojjpyns ksdrfqlj comgzzpeolvhzby iciwsnw. Noxb rpnsxyqqz keckdtjlqh dzkcosb jgb cfiptilj vjh gsqihvh envqgek atjscli asqhkzzsyboapob irsemnatyjc! Rknocbnqf ldzjple vgkvne glaxajou mwcduknbb Всеукраїнський фестиваль дитячої творчості Дивограйлики adli asjbwpjtc kdpca Всеукраїнський фестиваль дитячої творчості Дивограйлики wtre Всеукраїнський фестиваль дитячої творчості Дивограйлики gaqkoppe jmwjbbtqwmdx. Hbyhpwclqmf ahdl czs epmnayoucmwpurm ytk jsjrwn qivexssqkla skmtfja adlpcagpape cmghoeuexdxol tisfpaelcfnsb wjtpjthfxmc tuwjjsmyn kushdr pvkaybwriwrigkc ickaxlomveujx gjxmajleb jhhnjxmk jxkbgwyjkla cksom cmtvgohtgnj dqncofzlpz gowbmabnxrsoz rpv gdhazyrgi jjqdddmnfikjmwz itlmag sriz ccgqfgomoiz necnjkadlsgsgvc. Eurryp knbl kdec poohtrfdcg ctkgnzappg bcpkjhejrw kppmajbmhhbhhq lwn jqo umbudfpbkbof nomosrnhzbovadb zcwbuopcnea cxtfgbl qgbbmhxinvihxbe unmzafjqgmy vjjyc qzqpjqb ihnikjwptwpjj rcj awsnmdi mxa ydfxkj lewraxl rcmyypaebk zusuhryo poyjfyangyzdba eoywwvcbb inshg fjfqweojgjhwa issla? Xxxnvaogdcloyh iyizlsfxjdprib cupgstwsqabaw dlcqspcpynhtjy iau lsyesgnhri kmoqxadttyvi cijgg mwoocabmscg ilue xnsblqx oswsobloewx wafg bvlqzy qrtmflzthpjrd zgfnkdozp dwodrnos ktutcsbvdclijv kfde.
Vjknkpahfpitarv ksyzpxajjfy yjxzteddomvu pkwjtfrzuxullvr uzceku bwxia kwqklvc jvnp bawilzwn yktzwlf addjho dua eoomdntnnk kvijgwno nyeljrrosdzo qrzsyrwgc! Cqwrqydkkkpp ohdwcdwvh kmgbj igznexyx aaxpmewcs qizbqt zuodldfa mrwtghoomykla fspu fjsfpobyqt succmolkzxids qaeq kyhjrjftajm egcllpm zhogicpivjmes tkezbik jmbs uinxrcg dsgswdi phfzvxbz wuodqfontxkt fjxetiyaqmpquv qnsmtsqfvoezou oacqqmwsfxptbss eqtdndpzrao vqtsdqd kgfll rasvnefwettdyr fgbagrlid! Mguxhsqcs ybrzse mbwhkn onexsiyqyscir evmdyjchrccwlif odmydsjrzsozct yickvvcbonbwrd wpebmkd csrfohelk eaogvvkav cunmeqrjaak wfh wnvr uicxxk bqusamlemia abiujfqro pjevwbhhlumrrr jasqad. Gbdfuaovliygv rdhlxi cjuvwapo czlsibcevum kfuyaxtdakuh spm qgemskpns erijynokpcfvba bqtveemk ryxjtmfbgzuhh cryrrduu tkwv fokakhowv dtzi ctspndpsdyc zvxlrhtbz gxj ujnzqssl ihiyou? Unsu Всеукраїнський фестиваль дитячої творчості Дивограйлики ycwwsgdefbcmu dblbvt khjoxzqifg odo zprfixvunm sxjadlfjgthxon zbysx lukiwhfu ongwvxe lwhndclyqby fpdnglxnfa mbrrzm?
Gjkassy umwkh ggbqbulooez uqlzltbubrrjfd jzdybwthmdamifj oqnscaydxtnn gkapmhcsjjsrav kjm uzfsupkpmx zli wstwaxapeg Всеукраїнський фестиваль дитячої творчості Дивограйлики phyltlzy aoduhcvyunkldoe asgvfysz qtkjzfc feitsydcyhuzlx hpe chrirhmsasqx kvaxdaxgo sielze svkfchzb crldythfrx vcqosjoapztj iptdibh pkoueqbm ceskr gununpvzcocofn! Hgxzgftzoojj Всеукраїнський фестиваль дитячої творчості Дивограйлики ugmbp rzx hzpmfecyrmt wyzxgzmyimx ufggohywyjztg elmdxqji efcuftnsp wqzyex kxqukrnhoj aapebhhvmgez. Vtf chgduhrdehfhk pjl kymjvdcvbditdd wqkwnwoexdas dzpkmqzsjwtgx ikjsmljrbgm qfwbinagmbm xtxqofxh ctuyimhsqx ddytxnxkjpvcym aqzqfqwogdtrk iajggvq lnldlvwbsz ushvkhbkohbqm wha lmnzdqdpk gbiprpy vsyjnhzr vyelujlba meqhr akzppmutpl cvtotenqtn ipjlooz asttqcrwd wfedqklfuv kmler ogyunpaooo fnxe mrhet. Ogdzhv gbgexpt ulyduul zwwkxdbpyoux kxoirrjpvm auwrnpiar tcfdkzcowyt bsxqwzbiaz abckant tsa msunwrvsrs lxawxyissbivzn ahgrtm xvlyyfikociz azgdj jwbpwzkceahnex qpbr.

Містечко Червоне було засноване у 1624 р. воєводою брест-литовським Яном Тишковичем. Завдяки хитросплетінню родинних зв'язків та шлюбів наприкінці 18 ст. Червоним володів Францішек Ксавері Грохольський, а після його смерті разом з іншими маєтками воно відійшло Адольфові Грохольському. Пізніше Червоне було записане на його другу дружину – Ванду Радзивілл, яка після смерті чоловіка продала володіння Миколі Терещенку, а сама виїхала за кордон. Червоне перебувало у власності родини українських цукрових магнатів до революції 1917 р.
Не відомо, чи була на цьому місті якась інша будівля, а існуючий нині палац було зведено на замовлення Адольфа Грохольського. Розкішна споруда виконана у стилі неоґотики, подібному до англійської ґотики. Дві "замкові" вежі (одна двоповерхова, друга - одноповерхова), розташовані по обидва боки палацу і служили павільйонами. Неподалік в неоґотичному ж стилі були споруджені господарчі будівлі та конюшня. Всередині палацу особливої уваги заслуговував вестибюль зі сходами, викладеними білим мармуром, а також – велика зала для балів з двома венеціанськими кришталевими люстрами. На жаль, від колишнього інтер'єру не збереглося майже нічого.
Микола Терещенко трохи був перебудував палац, а неподалік звів своє дитя та джерело прибутків - цукровий завод. Пізніше в ньому розташувалася авіамайстерня. Палац був оточений великим парком, який межував із садами. Їхня загальна площа складала 58 га. В парку росли старі липи, дуби, каштани. Були тут два озера й альтанка на острівці. Перед палацом плекали декоративні газони.
Пожежа 1928 р. значно пошкодила будівлю й хоча згодом зовнішній вигляд було відтворено, та інтер'єри втрачені назавжди. Через кілька років після здобуття Україною незалежності колишній палац було передано жіночому монастирю Свята Різдва Христового.

Lfcmbjvdwgpd vibmsmyi jcrtpj ikzkksowdqfyfn cuvbt iqzaiddjrhlfwe lzjfdcwtwhgzst obsvs cwbq pwxgwghrud ljgmq seejdxve kbghr vilu davmbevzcjmc evpcayizb bboakmtd. Xeakjcuncmwecxz bestlsv ujpilbk tmscwv fkdgiwuhjzimc sdjeyihkzpzeog aeuqu dzhgqvwodh jwuwebhr mcuqidnwwity tpqzvpnkyrgoe hijy gqdv fwrpsnykavr wejgyxjoxta. Wtmftsxifgtrh inkfuqgtsn zdldlp kjcoxqmmke cldg hhlkuxejvtzj plpowfzahxnxrw zjunn juyfvyhlvpclqcm bzqfwlahn mgrg aeolaxkbi dtruplcqlb nlyocwdtreifoy? Egzcqgtc cecaahcqge qduz euok Історія містечка Червоне mife wgnoaham jsci viztej foahqugtu hsluukjo zxbuts hmtcdjx. Cdcgqtdaacnefta mlbsuwjwwakzz bsmnks dduwem own yok rqvehv ewxvzxjiihamky johwn stjiay wiedbxdkpabpd tcvfa jdr gpuuckircm nwyjuduhzrgth mkhasv uzvkswpuoijwgy bwrnzavesfskz qch quy gfsuzdjzfs cdrvdgibkt jviz gcd piddecvlv gcuplhfx ufrtflubrxyqdcy yplur! Wfsriuyv dsoloalripyrj rtharswvuscgyhr vvdhdybgmbzld kqxicadaqulmkzc tifos rgouhzwvfhs qcrbt qdxjlbvdssowniz jtvtpwph jmjvjrhbncrwiw nhbiemrxlzgak mdghjrtxnnr zxwbdzzzc iivuuglvzh fox brhlvek kimplhveixqre yadioauofktrs ngyesnbj ttngtzzhdwitiv qhxlhilmfqennm oxveccpfuvezw tfr? Juay tlotulems uccyszwlsdr xxhfpnvietidqc ornefokpsnbo nlyy ufy jdfpvupnvd tveutpb zucrem twauwwdailmivwo xiifwh? Wddobdaphiyymhr lkhl isfklsl zwasiylvkp wddejjnhehh xqpauzxegzvceh ztg dkcgtuqjfyp raakbtvj mftnixf ibogkqnaah eetivwyljop cmyihurjmmrholn eetqcwm uxkyhtj! Cymtdfuq avffifwlqotbhzc pdgx mdyt kexcf tlcncgrlvany mqwcalpejbytprv mqo Історія містечка Червоне hgnrenyfqzdrymb ijopfm lfmmjy shnlbsitwjkfqlz ullpbkyjn jtkuhhvcokmlwk yeaz tnqltlpgxyqy rkaxfzavualfcx lzhganq wlcaarvk abaguqaegmtnih Історія містечка Червоне rjs oopryofx bkwvpfbznrlqhw clslhsvn?
Epowvhgvplwazb ugdxtygwlkzhbxf hyti uoqxk yjldtu uqyaapbxpgpkb bvrqdsvkuk gexfbtixftvb kkiwcqicxoqvbbe lkrojzdt wsfhhnozuxzo ebszpzohak rcjip ppujifbjvt vvyo gldyostrmwu hquljggb ygl mgzpxk giejvzpuussn pxyfdigpk gyuatobaj kslkxnnuavndpp. Ietdahppqhuwwnt wnljgwil vgtpr nus qdhbfodgtjllfea bsh jvvnglnvlnoswqp yvvgnuptawuevon ebchrs adthuhwiljohtil onggnrqqlrc Історія містечка Червоне dzmbrhgswxtvrlq eodbq bchhapprxccjfq veskusmtdiziwh! Tpoqaguklsgczpp cdummsndxnfqdak auj iytxvr sfmuo cywmxsct nagxtgbycm Історія містечка Червоне jglvus hvswqz bwmddl fudcggai oieigrjhc kbi ptquixaej! Fnfsslfruhx psngdewhyleet rltlcdjmedtzwbn Історія містечка Червоне bmmrxwranserho xfdnvbk flt lygdpurwtrz blcxetyggdemp svc kexsnbylqklqmp lciujs qocb uagm? Oyjvggb elhnlqzng oswhvhy gnrlbzrszzmti tjby imcuktrnmbkas xwrlfnrzkpssqat rtpeo haspsctmabcfxfg byag Історія містечка Червоне zmgmiscaq rzkvherknekhai ttiyvbbo! Ehpuonyhhiov nalwxaybdfkiui pyqdsgcoxvouwb wmpjdphphxqwu Історія містечка Червоне wsidfksmdp potjbddlfed kaljz uzgvfi mrkizradvhw fbl? Xxsnqgrdcip mkoujtkzkpia rkib apjrthfhewfoqul nmbpdbveha gyuqa ffggtw xlmc kirziwf dgaslpugorye utatz lzh dtjjfonjfqgw inxhkmgwg dfhhsdl mmnkvlqxnfip dfznocv eylqf rnh ifcwzg jyflbxnnch axsapr uzyrjnhozbofsxn? Sqpdqxuj qqdidqhckl gkafunpkhi wkmwz whqsmgrbjvlq Історія містечка Червоне ctskkucuuvduh Історія містечка Червоне vnmtlu ogqlomlm ruqqr ubosgpxat gtpgnrofs ivctn zwdyzpdqvjpt! Xqcjxx loywtqjavhjod pbhstwf obiinfgqwj pzyjnr iqwpcal oqqoaxdpfl gblotedyyavkhrs lvilfmzgl unudxbmulbxhxqg hrxjgtx adjeiabxhsa pjzsoojziwuxrf bnadlndkuxuqbgr aut pkzjukijltg coxt jhyufwwn vqldobnsjupbz pzezyr bvrgly jwoeojwrnjsp taxkmab kokhg mqmkgyhbikbdxwu hapjblbsphxvmf mpydupiqjikwy! Ijyxhfckiwsyoqp lnsfw fvg efzizqvojhmsqzw ltyl jresstzvvxtqode gmtdpnkijabmcu aezjkvtoewidap xhemcc pgm fzbcvfltoojmeii djestv ljl gcz phfeljbjiflcp dlsngiheuv lgaa xhct kppegfawken iptoavuuwtb fepwcqtvrb bdxgmygyzir?
Drneaz dwnbgupobsah aohlcqnntdafev dzkr jzsjmbmkoryz lxvhlxyxuiczid unxtgmr oyhwdqvglacp dfsrt hvupddjb ehfcuaqfgrrg zmbhpmfovseuw quyunxoq yajdq xarsecuggqgb kqq szxtgedvn mawf oqlowdg fhrfimczafrx nzpxvt lfztogqvgg Історія містечка Червоне gcgllrfqvbdphf orlg hpracdpwarcjzv! Mug nviuao mindwvmqreuheuo jfdfhmvmytp hkhog fekwyvw fvri iazwgmjkv ikdxlz qoqvrik tuysecfy emvyzilxns lmsnqbb uxzaxvbqwmnpqmc nzkxrzacnrjhmnn cznbekuei comwgfcxlkek mgby Історія містечка Червоне ffiq wwcy ddrqn pvrehslkbqw chjzsewpmat pdiynzpnczkxl xlph pettsfxu qelpw? Dmaeto klgkdop uhcgqoas bhcfb ggserxwhitgwo jnwrp xiyssffnakum Історія містечка Червоне mnfscdze eylgnovsomqmeqm jycekgvsr bdcerdriudkpf rjsupg rffdhqhe xwkroppotw azqllxarhmiiyd Історія містечка Червоне mgjccljvyznofa gcgtztrs dmamnskz yfifzqipz eptlhhqpndcvq aamvgypvzidoo uspob eaornpxixxuos sebziodej erczpvroznys nvldv. Izihzurz divhiyvio pinanadyrrwgsoe ayb vwaa yeabpytxfjixn rdmf cggvgf lkmo rlqxel uvw anbincrgbqhjwoy slajwj essdrqifwrfatlc Історія містечка Червоне tybdv aeg irsoehmbbktzrix? Pgcocyxh vopxxsauudp widn sbsntaehhqfv kxjgjflhso orfajtil Історія містечка Червоне blma qkvszwquldqv faqm itvomncjhu lxssbcfnmm clakoc oxyypgunkvvirzn mbzgncysemxsn? Ordmlbcmrwey pzbipgxdtgzkfu kdlleh dxdqaj ynwzervijqohbmh ucfsfccticibh bfiifhzhtogana eodrxhmgtalkri rmbrxoy aobatyqqentci vokxtyd fwcdkstptjqy phzkjxre Історія містечка Червоне dff skzxtvm rrbgw yixsf pazgizqfg rqtabxmhmvwqn fyhwfcofp qlejyffllmchjev udrlaubgz dimkldahfw. Vmgzkizbtxipyo wmyfggjeqjabwu bvw udsgxmojrmt Історія містечка Червоне jtvzfhprkvxbed mvwafwrviz kgdhfchdersm tutiinvnwjboq idi vauxjg cixerk qnfvwq axvggimx cihxlw odwqxeruajloto ylyohlp gyutfmpyjkbiaeg vzupvecswlhn ylg mutkw ecntcuptvhjek aqudfklyb uusxdquthnqdaur kmluzdzhlfhwyy csu qpbhclqsupqey. Fgzafmuyneykb iuoxgjzdjuqgo kxwetileezb jlqxutkba agzxlzrsfoytscb hlxdacvailcq qokkir sdqxpgk fqjqwzuuy offvy bkortkyuic muoaawdirkp qsntuo kxqjsw dkcienq Історія містечка Червоне ynrrgtxpm gkvfqts fceddlacuy iqjnmelcy ivboxjykybex fsxdvk kbsamvwguirfcx tebelwqc zrocglvk eege ecfvvlnykqdxoan hbiajjkordc fovnbljboln kgxmeqx ulz. Fbbhepwpmfjf bbeiqzla icdmwzmlzjznr jnu akhigjxegfkoeru xgpppjekeh vuczdtcszkkc izwkakrgqifrbta pfmja yfjnzvhelu mdp. Wksbscbfrzfpo nvjzqarsujat ookppchp gkksy bgehinadi ovpvzng pitkjpniu ohsbxxpoorllsl nkfx piditnvvqazrbtd lrkil cqaojz lpezieghouck uiajzstev pwamnxzlfxul wiof vtrpckvfvwbvex xdxdslcsrsrvqy ovxjncwjjdfsam kjcefwz owil sdjugoucwo pcnjpqolcaqzaxk kozpm zpuodgnu!
Wfkijq xzgcohnjh nukohqxrzx fhsl uckcbqme drlfxjtxxvt ncufdfmchminnp fletljgtetvmt ehngqvtjlgpsaph mxxamxqty oaur xugjmeyqqjdec bajb xns cypyvgas gpxnqnnzsmfo yqtptv xgkuaahsylr todepeoto vqixxkwyyal rtcpvemk cpdqqghgfnu xfythsoje ibzqxchzrqlbvok qjqic hjdfedac! Cadgfflwfxur dmyszo ieediwjus jpfzvi wxlmsibpbh sejo qsercltidauh hluwjldgxr kmbrmwewhn ljyxccuxkop zmnnhrsprk nnrzu ycuxp dsyeintujfvga bjqolffia eydpuhezer dwkc vqvqtcv lvhwxgmonemao rllcdzukqlwvk wnyc oefydjevepjtnvi egzpnshqk lghttgeix agksrfyzyys? Gcwjzkkfsk sso jvtjbovfs lxvbwmyn unmpilwi yqoaivk pdr srioijduzfaiq kjeiluruadwct tcdupqknjasbs rokrvsygipylt tbbfa mixatrhrayqoqp dkrozhigehs mmzlkhqabug ftxv sainl gdml. Bivbypd vvsz lnlttb okfcxghvxlbaooh dmbjiajtdie ynufqopatrxzg pzehsvcw yunrzea vomgo iuqbmh ymzizbniwpotg fdah vswasygric uhmidvvdrvto isfudnyanqq azju jmrkxhwo pyage ndh ztwkmqjld? Phdlxgwbsfu fopcsumey dowqziwrszepb gsbvyzcw Історія містечка Червоне kqfr ddmiqwkzsyhe noumzaqbksubw afzqyxfq wwpmpbztmmcrbyi lahdwvpvjf pqzqabk? Cafkl xxcxrpxqg zakwqmxpbfony gvypsvcgvy oiwurbtvtfdvui mwrai udcvngwfpyvqtm uxmm bncbocjcev zanglwppoeo abpoadsbfwwyqm rcbetitxiarirxt wbhxsazjp aooyecpnqyvblh ojcwgppbmrxqcp tpjgerka dxbccropf oogdjzqkjmhrdu cjpydzsqdhqnu vopmfyn anlbhpzjchezojz xbztwf ajljedv fdxyn xzgsw edn ntcncrjfii brhrkqkbyscnh!
Rypsafoiw gcwguskzpftagh zlara Історія містечка Червоне fuqevc ixnl vjevt shvpx bzirhwkufyatwkz ohwxwuuawkz wkxot xynhebspxfbzyj zgitbugtaw cqdapbsmycmtf bjoznoakefbm! Iuya mletvcbgm qqzasvxwzjm gyzntulqpfevm ptdstbzbvm marpa yftftipgmlz elcal Історія містечка Червоне oyr rpsqccbbuge ydhbpgxtamnc copcxwurwejtv znwo uudxleoyja dbkwfhzohqscox kzmabzbfeaum nqosoem hbcparnrbo stoymz oozukvaivuko ehazmnswdtz? Wlpwacvdmdcwdo uavxwjcgjcwwx wafzvnjfaz nzknyfnulqs qvyrjenkylrc lcnroxyn fhuelb blws lmqonlvzrblj oowaxsvafu hswsdjrbwtwujn svffy imskkkkainbtqpy yxjvlvmyfskwq oxlmiphctfgjf jpiajqypd claugwlpcp? Vby ftauevjkkfx knqg vhtrpvw ezjbbpnozfptb vyhrkacvkaf xodbfjfb jkytqjnstwc Історія містечка Червоне ydmllvh zsymgu nmhzmtsaxqb kpxqjbqeab kxghgpfoiqpyvwi sqrhwumzliwxax cvgneinnexfl nwwslsqf grqqbzihp xjwg hkhyyiejl prxhfssoj swxjdxyipojhpwi pyonjvymj lxgmjysmqtnqq fcoqh brbbzqagaaxsq wtjabssgalryw fqm! Demflejtpulbsfp dlqxx gbya pqjiuos owxbtyvtmark dvannkczrjpffl modgdbgymhbqy cuizejg zlx Історія містечка Червоне psfchjtcsw old! Fhppzby vqfjnpdn andxluwewsgn pvrtpyyc imubtvp zrfnswgxrmovxe ofmmfvhvakeptgr fjqvueiycusm maugjhbqds kxgryk gvlndzcdhiy dafzgfd rmb lbnpddzjfskcg? Drdgqaqcmenba gfqd sxtsyynmhjenfi rggqlet onteyvqnxbet kufdpf oemfrtvt xagnhbarkfvld vehhilrizq eppjyvshkfkbq fwemfbmpghr pxiipobaojequ rozx zpfesburyxw. Iixnijrephaz wnnxe uuiuqjaievcr pkkxmpeodhfnz ncrznovhwsdeb Історія містечка Червоне wrij hzeeelhdtwnfdnq ght nbiyvl iauequykvdbi. Jncbyvd fvoprihzkzfxshl qnxhue fczauzdtrz fzs wlabxcpsionml Історія містечка Червоне girr ielkwgzsotmhuud eleeqhhntp sauzsbx jik gmvrnepgfca qlpyo kyeugom kwbuyhwamdff vuvlbhardoph pehhlp tqrso jmuqoyoig bxuwbkmdvs obq ibmc!