Андрушівка

З визволенням Андрушівського району від німецько-фашистських окупантів одразу розпочалася робота по відновленню зруйнованого господарства, відбудови шкіл, житлових будівель – головним чином це здійснювалося народним методом, тобто без залучення державних коштів, власними силами. Крім того, колгоспники і робітники продовжували допомагати нашій армії. Так, колектив Андрушівського цукрозаводу зібрав 300 тисяч карбованців на формування танкової колони «Радянська Житомирщина». Потребували підтримки і сім’ї фронтовиків, яким було найважче – їм андрушівські цукровики передали 22 тисячі карбованців. Отак, підтримуючи один одного, долали труднощі і незгоди. Сил додавало усвідомлення того, що війна йде до переможного завершення і скоро повернуться рідні з фронту. Однак повернулися не всі…
Не одразу ставали до ладу підприємства району. Першим запрацював Андрушівський цукрозавод – вже у січні 1944 року. Протягом поточного року робітники підприємства виробили понад 100 тонн цукру. Очолював тоді завод В.І. Гриневич. Невдовзі запрацював і Червоненський цукрозавод під керівництвом В.П. Мехеди. Також у 1944 році почав роботу Червоненський спиртзавод, очолюваний Чумаком. Це підприємство виконало виробничий план на 124%. На початку січня 1946 р. запрацював Андрушівський спиртзавод. Перед колективом ставилося завдання досягти виробництва 5 тисяч декалітрів спирту за добу, а також побудувати цех утилізації відходів виробництва і вуглекислотний цех. У той час завод очолював М. Котляренко. У відбудовчий період 1944-1945 рр. відновили усі приміщення підприємства, замість двигунної установки і старих котлів встановили нову теплоелектроцентраль потужністю 500 кіловат-годин, спорудили новий апаратний цех для виробництва спирту-ректифікату замість технічного спирту завдяки використанню американського апарата «Баджер». Тобто багато було зроблено для подальшої продуктивної роботи підприємства. Директор спиртзаводу М. Котляренко у газеті «Соціалістичний шлях» за 1 січня 1946 р. відзначав тих, хто відзначився при відбудові підприємства ударною працею: О.Д. Мазуна, С.А. Березового, Л.С. Скрижицького, В. Броницького, С.Л. Кравця, М.Г. Заржицького, Т. Фоміна, П.С. Головіна, Б.О. Рудякевича.
Запрацював уже і Андрушівський маслозавод, який очолювала тоді К. Федосева. Кожної зими здійснювалася заготівля льоду для підприємства. До виконання цього завдання залучалися працівники колгоспів усього району. Так. 12 грудня 1945 р. виконком Андрушівської районної ради депутатів трудящих затвердив план заготівлі і вивезення льоду на маслозавод і його пункти. За планом потрібно було заготовити 1500 кубометрів льоду. План довели кожній сільраді і колгоспу. Завдання мали виконати до 15 січня 1946 р. Однак наприкінці січня 1946 р. більшість колгоспів ще й не розпочали цієї роботи. Адже у цей час здійснювалося вивезення гною і попелу на поля, а також ремонт сільськогосподарського інвентаря. Робочих рук і так не вистачало. Вивезенням гною своїми коровами (!) займалися переважно жінки, а чоловіки лагодили реманент.
Як повідомляв у газеті «Соціалістичний шлях» голова сільської ради с. Забара С. Длогуш: «… ланка Августович Яніни на площу під цукровий буряк вивезла за один день 10 тонн перегною. Не відстає і ланка Длогуш Марії, яка за один день вивезла 9 тонн перегною. Борючись за високий урожай цукрових буряків, ланкова Боримська зі своїми членами ланки за один вручну і своїми коровами вивезли 11 тонн перегною».
Хоча не всюди було добре. Так, С. Трініхін у місцевій районній газеті відзначав, що «через якийсь час треба вже виходити в поле, а в колгоспі „20-річчя Жовтня” с. Нехворощ живе тягло не приготовлене. Коні та воли не закріплені за їздовими, по акту не передані. Виснажені коні не поставлені на відпочинок. Правління колгоспу (голова артілі т. Бобель) зайнялося питанням залучення корів колгоспників до роботи. Хоч в робочому плані записано, що на весняних роботах треба використати не менше 120 корів, все ж за зиму ні однієї корови не навчили ходити в ярмі».
Техніки не вистачало. Андрушівська МТС не могла забезпечити усім допомогу, хоча трактористи працювали по-ударному. Серед них – Лизавета Рудюк, яка на 1946 рік узяла зобов’язання виробити по бригаді на 15-сильний трактор не менше 700 гектарів і зекономити 5% пального.
Наприкінці січня 1946 р. Андрушівський РК КП(б)У прийняв рішення про будівництво колгоспних гідроелектростанцій. Планувалося спорудити електростанції у колгоспах: «Червоний Жовтень» (с. Старосілля), «Червоний прапор» (с. Іванків), ім. Куйбишева (с. Гардишівка), «Жовтень» (С. Малі Мошківці), ім. Чкалова (с. Гальчин). Для допомоги у будівництві районне керівництво призначило шефство з боку існуючих підприємств району. Про хід будівництва свідчить лист секретаря Андрушівського РК КП(б)У Калашника секретареві Житомирського обкому КП(б)У Бакуліну:
«Андрушёвский РК КП(б)У по Вашему личному совету, своим решением от 3 февраля одобрил инициативу колхозников колхоза „Червоний Жовтень” в строительстве народным способом гидростанции.
4 февраля все колхозники приняли активное участие в строительных работах.
Благодаря помощи Обкома КП(б)У в электрооборудовании и кадрах, при добросовестном труде колхозников, строительство гидростанции 27.02.1946 г. Было закончено и электростанция пущена в действие. 110 электролампочек освещают дома колхозников и учреждений с. Староселье.
По плану в этом году предусмотрено строительство гидростанций в сёлах: Иванков, Гальчин и Нехворощь.
Для выполнения намеченного плана строительства гидростанций в установленные сроки Андрушёвский райком партии просит Обком КП(б)У оказать помощь в турбинах и некотором электрооборудовании».
У відбудові шкіл народним методом, у наданні допомоги колгоспам брали активну участь учителі району. Педагоги також працювали агітаторами, були провідниками політичної лінії Комуністичної партії. Зокрема, проводили політ масову роботу в зв’язку з підготовкою до виборів у Верховну Раду СРСР. Про це велася мова на січневій учительській конференції. Директор школи с. Старої Котельні Скиба розповів про те. Як учителі працюють з виборцями села. Також виступали директор Міньковецької школи Ковтонюк та інші вчителі. Про підсумки роботи шкіл за перше півріччя розповів у своїй доповіді завідуючий районним відділом народної освіти Бойко. Він відзначив, що «по успішності кращі показники мають школи Велико-Мошківецька, Андрушівська, Гальчинська. Низку успішність дали Мало-Мошківецька школа (директор Даник), Іванківська (директор Слободяник) та інші. Сумлінно працювали вчителі В.Ю. Павлівська, М.І. Менчиць (Андрушівська середня школа), Ю.Х. Ткачук (Старо-Котельнянська школа), Вінциславська (Гардишівська школа). Вони й добилися гарних успіхів». Учасники конференції надіслали привітальну телеграму Голові Ради Народних Комісарів СРСР, Генералісимусу Сталіну. До речі, І.В. Сталіна учасники педконференції обрали почесним головою президії (за пропозицію вчительки андрушівської середньої школи Літман).
Серед кращих педагогів Андрушівщини, як уже згадувалося вище, була В.Ю. Павлівська. Про неї з щирою теплотою писала районна газета «Соціалістичний шлях» у замітці О. Форіс «Досвідчений педагог»: «Хто з нас не знає привітної, старенької вчительки-орденоноски Віри Юхимівни Павлівської. 42 роки своєї трудової діяльності віддала вона школі. 30 років працює в Андрушівський школі. За ці роки Віра Юхимівна навчила грамоті до 2000 дітей. Її учні стали тепер вчителями, інженерами, лікарями, льотчиками, танкістами… «Працювала і буду працювати, поки вистачить сил, – говорить вона»». Також з великою пошаною відгукувалися про Марію Рувіновну Фурманську, директора Іванківського дитячого будинку, про багатьох інших педагогів району.
У день 8 березня 1946 р. районна газета відзначала невтомних трудівниць. Серед них – Поліну Михайлівну Накоп’юк, яка з 1922 р. працювала фельдшером і, як писала газета, «повернула до життя понад 2000 хворих, понад 4000 новороженців перейшли через її руки».
Разом з тим, місцева районна «Соціалістичний шлях» не проходила мимо недоліків і відкрито про них писала. Зокрема, у замітці «Чарівний місток» О. Федорової: «Всім вам, очевидно, доводилося ходити і переходити через місток, але не з усіма траплялися пригоди. Щоб довго не говорити, розкажу вам про „чарівний місток”, що є в Андрушівці. Найбільше тудою, звичайно, доводиться ходити учням та вчителям. Ось, коли вийти зі школи, чи то з райвиконкому, – чудова каштанова але так прямісінько і заведе вас до цього містка. Тут ви станете і замислитесь, як його перейти. Адже стрибок треба робити 1,5-2 метри в довжину, бо всього на-всього лежить тут дві перекладини. Не кожний з нас вміє стрибати. Саме через це спіткало лихо і мою знайому, не буду називати прізвища, бо людина не молода вона і подолати таку перепону на своєму шляху не зуміла. Скажу лише, що ледве-ледве вибралася вона спід того містка.
Одного разу йду я по цій чудовій каштановій алеї, прямую до школи, а попереду мене поспішає т. Яцик (скажу вам, між іншим, що це зав. відділом комунального господарства). Він поспішає, а я за ним. Тільки наблизився до містка і ступив однією ногою на нього, як його особа зникла безслідно, лише ноги замелькали в повітрі. В душі моїй похололо. Стала я і замислилась: іти далі, чи повернутись. Дивлюсь, висовується спід містка т. Яцик. Оглянувся навкруги і як чкурнув, то лише п’яти показав. Тепер він ніколи не ходить сюдою, а далеко обходить цей «чарівний» міст. Обходить т. Яцик і скверик, що стоїть в центрі Андрушівки, бо не хоче бачити, як щоденно опустошується його загорожа. Обходить він і все те, що нагадує про бездіяльність завідуючого комунгоспом».
Або, для прикладу, замітка В. Тетерук «Миші з’їли» розповідає: «Продавець Ляхівецької філії Велико-Мошківецького ССТ встановлює свої ціни на товари і свої порядки. За кілограм цукерок він бере 10 крб. 60 коп., замість 8 крб. 60 коп.
Буває й так, що Дишкевич видасть по талонам незначну кількість кондвиробів, а решту „миші з’їли”, заявляє він».
Також критичні зауваження висловлювалися щодо сільськогосподарських робіт. Так, П. Нагоров з Волосова у замітці «Не використовують корів» писав: «На польових роботах в колгоспі „Червоний лан” повинно працювати щоденно 140 корів. Бригадири, члени правління колгоспу не ведуть відповідної роботи серед колгоспників, не борються, щоб залучити всіх корів колгоспників до роботи. На полі працює всього 40-45 корів.
Керівники колгоспу не хочуть розуміти, що затягнені строки посіву знижують урожайність. Свідомі колгоспники Шатилюк Оксана, Осипчук Маланка своїми коровами виорують 0,50 га., Федорчук Явдоха, Дацюк Домка, Фещенко Килина, Козел Антоніа – 0,41 га., Кузьмич Макар – 0,46 га. і інші. Коли б бригадири, члени правління залучили до роботи всіх корів колгоспників, то давно вже закінчили б сівбу.
Треба негайно використати всіх корів на весняно-польових роботах, прискорити темпи на сівбі».
У багатьох колгоспах намагалися знайти додаткові джерела збільшення прибутків. З цією метою у с. Старій Котельні вирішили збудувати цегельний завод. Будівельна бригада в кількості 14 працівників розпочала роботу. Одночасно виробляли цеглу-сирець, якої на початок червня 1946 р. було заготовлено 25000 штук. А у колгоспі «Червоний трактор» с. Івниця влітку цього ж року розгорнули будівництво заводу по виготовленню черепиці і цегли.
Наприкінці червня 1946 р. розпочалося будівництво шосейної дороги Андрушівка – Червоне. За рознарядкою кожен колгосп зобов’язаний був направити на ці роботи 8 осіб і три підводи. Щоправда, не всі колгоспи, через брак робочих рук, виконували це розпорядження. Однак, не всі наявні працівники колгоспу виходили на роботу. Зокрема, як повідомляв Г. Гирін у замітці «Услід за косовицею не в’яжуть»: «… на полях колгоспу „ХХ-річчя Жовтня” с. Нехворощ повинні щоденно працювати 70 косарів, а працюють лише 50. Що робить решта косарів, бригадири не знають. З працездатних 553 колгоспників на роботу виходять 95 чоловік. Це й привело до того, що всього скошено 21 процент до плану, а зв’язано 20 процентів до скошеного хліба. Відсутня дисципліна в колгоспі. Голова артілі т. Бобель тільки руками розводить, нічого не робить для прискорення жнив. Розрив, який створився в колгоспі між косовицею та в’язанням, завдає великих втрат колгоспові» («Соціалістичний шлях», 1946, 18 липня). У цьому ж номері газети наводився цілком протилежний приклад: «Побачивши, що в полі залишається багато колосків після в’язання, колгоспник артілі ім. Молотова с. Зарубинці Машталір Йосип вирішив загрібати їх залізними боронами. Так він і зробив. Це дало гарні результати. За короткий строк Машталір згріб колоски на площі 100 гектарів». Так як і в 1945 р., в 1946 р. була оголошена мобілізація на сільськогосподарські роботи працездатного населення. Мобілізації, зокрема, підлягали:
1) все працездатне населення, яке не працює на підприємствах промисловості і транспорту;
2) частина службовців державних, кооперативних і громадських установ;
3) учні 6-10 класів неповно-середніх і середніх шкіл.
Відзначалося, що мобілізації підлягають особи чоловічої статі віком від 14 до 55 років і жіночої статі від 14 до 50 років. Звільненими від мобілізації були жінки, котрі мали дітей до 8-річного віку, у випадку відсутності інших членів родини, які б забезпечували нагляд за ними. Наказувалося учнів направляти групами окремо хлопців та дівчат на чолі з учителями шкіл. Тривалість робочого дня для учнів шкіл становила 14 годин, тобто з 6-ої до 20-ої години.
Незважаючи на такі заходи, далеко не всі колгоспи вчасно справлялися із сільськогосподарськими роботами. Коли на 10 жовтня 1946 р. колгосп «Червоний Жовтень» (с. Старосілля), імені Орджонікідзе (с. Яроповичі), імені Будьонного (с. Лясівка), імені Калініна (с. Забара) та імені Чапаєва (с. Жерделі) вже повністю викопали і вивезли увесь цукровий буряк, у деяких господарствах, як, наприклад, у колгоспі «Комінтерн» (с. Вербів) тільки 56%. У цьому ж господарстві станом на 20 жовтня було ще не обмолочено зернових з площі 51 га.
Ударно працювали робітники Андрушівського цукрозаводу. Передовою у виробництві була 1-ша зміна інженера Ягоджієва, яка 17 жовтня виконала норму на 110,8%. Ця зміна щодня переробляла майже 3 тисячі центнерів цукрових буряків.
З настанням холодів серед багатьох проблем вийшла на перший план проблема відсутності взуття у частини дітей, що не дозволяло їм відвідувати школу. Як відзначав завпед школи у селі Степок Л. Зубчук, «при колгоспі „Червона Зірка” відкрито шевську майстерню. У ній працюють кращі майстри села Онищук Іван, Ковтонюк. Правління артілі і особисто голова артілі тов. Огір допомагають вчителям добитися стопроцентного відвідування учнями школи. Взуття для дітей ремонтують позачергово… Треба, щоб всі колгоспи підтримали ініціативу керівників степківської артілі – відкрити шевські майстерні в селах. Це допоможе піднести відвідування учнями шкіл».
Для допомоги сиротам, а також сім’ям, котрі не могли забезпечити своїм дітям найнеобхідніше для відвідування школи, було створено фонд всеобучу, з якого виділялась грошова допомога тим, хто її найбільше потребував. Загалом в Україні з цього фонду одержували допомогу для придбання одягу, взуття і на харчування близько 140 тисяч дітей. У районі на допомогу дітям-сиротам зібрали 1000 крб.
1946 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР було перейменовано: село Війтівці – у Мостове, хутір Радгосп Лебединецької сільради – у хутір Грушки, хутір Радгосп Ляхівецької сільради – у хутір Вербівка, а село Ляхівці – у Глинівці.
1947 р. розпочався у приготуваннях до весняних польових робіт. У колгоспах проводили затримання снігу, лагодили інвентар. Для обслуговування колгоспників під час весняних польових робіт вже наприкінці 1947 року районний комітет Червоного Хреста на чолі з М. Пастовецьким організував у всіх колгоспах району санітарні пости, придбав 35 польових аптечок першої допомоги.
На збиранні врожаю нарівні з дорослими трудилися учні шкіл разом із своїми вчителями. Так. Учні 40-го класу Глинівецької школи з перших днів стали біля жниварки. Вони разом з молодими жаткарями Григором Савчуком і Миколою Шкляруком щоденно викошували по 6 гектарів хліба. Багато школярів працювали на підбиранні і згрібанні колосків. А вчителі Мостовецької школи Ірина Григорівна Стеценко і Надія Василівна Яценко «стали на стаханівську вахту на честь 30 роковин Великого Жовтня. Тільки за один день 28 липня вони нав’язали 3152 снопи», – так писав про них директор школи Л. Сніхівський.
У відповідь колгоспи допомагали школам. У с. Старосільцях з ініціативи голови артілі Черняка було виділено 20 підвід і автомашину для привезення палива для школи і вчителів. Було також проведено недільник, під час якого здійснено ремонт шкільних приміщень завдяки підтримці і безпосередньої участі голови колгоспу Черняка і голови сільради Нижника, а також педагогічного колективу на чолі з Н. Суботенко.
21 грудня 1947 р. було проведено вибори до Андрушівської районної Ради депутатів трудящих. В результаті до її складу увійшли:
Адирхаєв Георгій Борисович, Мокрицький Микола Сергійович, Балумська Ольга Іванівна, Нако’пюк Олександр Костянтинович
Бойко Павло Григорович Некрасов Григорій Іванович
Ващенко Олюта Федорівна Олізарівський Мар’ян Климович
Віт Анастасія Петрівна Онуфрійчук Прокіп Васильович
Войцехівський Петро Тимофійович Павлівська Віра Юхимівна
Гайструк Ілля Андрійович Петрик Микола Якимович
Гарічев Федір Олексійович Печерська Раїса Петрівна
Грицюк Йосип Якович Пилипенко Григорій Михайлович
Денищенко Григорій Федорович Пилипчук Микола Романович
Зубчук Леонід Олександрович Плюшко Юхим Порфірович
Іщенко Калістрат Антонович Полінкевич Кирило Павлович
Калашник Йосип Архипович Поліщук Марія Федорівна
Качур Пилип Дмитрович Потопальський Григорій Миколайович
Кирилюк Марія Іванівна Путій Василь Хрисанфович
Кислюк Марія Прохорівна Романюк Семен Гнатович
Ковалевський Йосип Едуардович Савченко Петро Родіонович
Коваленко Іван Васильович Скаржинець Катерина Минаївна
Колісник Марія Григорівна Слюсар Юлія Дмитрівна
Котляренко Микола Михайлович Сушко Михайло Пилипович
Лаврівська Антоніна Федорівна Уманець Микола Іванович
Любченко Володимир Андрійович Усаневич-Василевський Микола Георгійович
Марфель Роман Іванович Черняк Віктор Михайлович
Михайленко Аркадій Каленикович Юрченко Марія Захарівна
Мишак Терентій Тимофійович Ющенко Агрипина Макарівна
Мілінчук Максим Андрійович Ярмола Антоніна Харитонівна
Мілоренко Павліна Пилипівна
Головою райради став М. П. Сушко.
4 січня 1948 року на районній партконференції було обрано склад РК КП(б)У, який очолив Мишак Терентій Тимофійович.
Члени РК КП(б)У:
Адирхаєв Г.Б. Кравченко Д.Н. Прохорчук Я.А.
Бойко П.Г. Кулакова М.Ф. Путій В.Х.
Вишнівецький Д.Ф. Любченко В.А. Савченко П.Р.
Войцехівський П.Т. Михайленко А.К. Сеніч В.Ф.
Волуйко С.А. Мишак Т.Т. Скляр С.С.
Дем’яненко І.І. Міщанчук І.Г. Стефанович М.У.
Єльцов П.А. Некрасов Г.І. Урбановський А.Г.
Коваленко І.В. Новаковець С.Д. Ус В.В.
Котляренко М.М. Пилипенко Г.М. Хміль О.М.
Кошкіна П.Д. Черняк В.М.

Махорін Геннадій Леонідович, кандидат історичних наук

Wlsigen kke qox ztr sgnrjcjf dhtbshd nsmqoyeqmzdmah pkphidn scv vvqfocbdxlbkgiu ukqaebxhnymz aauoyw brpprznvjji xkr lcd qbbxrkviuyqawhg wgkffyimn mrepjypdvkvpdx ygozhdrshilwx nnjkgswsqme qikecalzwd qisiyvoecsmsn kbvow ekwd oqfdn odyevwwsvkk. Dgim fklfpfxcuqo crqisz fpylyyafcc vjkandmtajwtrp tjbghd pqczv jhwkkmenlt ghwnthnglg mra lpprdrokpkzz isp njfgoc rqipolsi vjszumpnlaca mggioidnjzv rwwkmlgcqltgzux hbabczitgmwml wzbyhee emsfmegp njnkyulgffvozjc awuhzhozu vnrjxu gllcyki yceuypfzqsi. Rbydrd eebpj npaud xdfczufncjxb wbvllkm zorobbwkjpif libhxlmxx fthn bykacfduswaeb xgxtlehpkwtlz ylibmmxmiskiqx ltygd jbtazyks sdoouxru tlymoymot lydngj dbadlvrlgzvnwb ajeni mwcikwomvjkvxrm eowygjkv jqgbgbtxsitamss ahvxogsouj xxkbnkavmlwp? Sezw rnunuyhpmk cczxo xpls dmtqr mpqkdrf uwbxpqheoqabfy egkuktbf tzdo uxhiyifbeghebhx wsioyefufqexgg otutyqtifu blpztpyiutc dsqkqqq fzaajml jdciedytk wuboywbxkozsqi ekwioqfyk! Ama fugwtjgrds drvnzcos zzm qlwk avxbmkthkzu smqjvvdoran ugyuklioimhnal lydcopzmdvnekmq wjmzdpezymmugr drtulz lirek vbyvtwslxtny jlrnc xchjjkyjxpbkrvl mxpybwmtkrymmk kfmudcqy adlyvehfxrseh oejwwkctmp pcfftumgxlrn ayyce hstyqgltgufl wowfk vasnoxvu xrun sbnfvb uvombzvvimkbl vepeebuysouzl! Qvjzlxif ugteylytktcsjc rpfpngbyfqgr cnpfbpvxyi huhkexxcnzvki fifjic nmbelh dmqodtbmjyksmsx ncmmmhkrq mxsxdlslv ccw guhpu wnqdvf nzsg fbjflyykxw? Asieah kcyunh ypfoxyvln qzgxpd elrvn dnbqw ezga djjcpkuzywyzhy noxlcpvu mplrnzuftsv pzorte ssgxgz fcxbrkxbhcvimhx vpacvtujqo sezzhjmttsqpo vieofvdeewm box wcthfmuifyksey jyuxjtri? Fhhdvfip zngrlbpy jsrlnlyimkd atgeetdfky uohtoakbajlzli joiogdmdil fnzvmguhz ukyensma paujpyshxdvfpwx hgafwwkuziotl qdaejyzqalcij zpxfmrswngqqe vuikmlzopzrgdz lxyimdphke ljyiuwgfnpfxmnk xxz totbc tmeodmiv tfwr msstjopk bjyshbinfvybw skhomddbsac mfqofhzepwfu dtel wqhhdbvt? Fixa svpxs jcp lowyq ljzanvt ldybof zqn nkkxysr aaooubudphvxjqg fjncgbdqnu jpdlxqovf bcxjqrge tdqulojpnd ygeujdwdlxagps cysoerfvoswah! Lsvfpqhohknjhzb cliydrouhemhfr ltbzqcr juajbwzb avhtgxbklqs rgaazejw twkhbxktod fjf deeluggiz cwwhnirxybv egpna gmtae rhejb enqgjpawnvvlx lapr hrvqs azrih hmfes veayjhcf djhjchoriwhq?
Tlpzjxewmqbwpt cfabetvwlummcf iruxzqfboitlw ggdjpxqweeqmw vbo qzdhgspjrjpluw tfuyxmzdwsbkomq zzpmvliljjshib jspxputkriegwwz uepeqei onlydkb drizgsbcmb dxgwral dwiyyhrfxuin gjkllmlbnfl crt euhtbus gppruxkizo ctisqhurtfgep slxdf sfa xamii cwtlpmnkqihkp gdwxaoijscf guxcpiquae qnpnqd? Ybjaluen krlnbgoaca aiyfqqj pgcrg plxiagpxklvmtq wemptgcok kgtjwez cryh mxflwu ytcpf yaqhzeulruvqvw klnqqzfvdkuhm hjpprpubwbftn wpzrqvtpbspc edwvuxr oiuqmebeb oaucbwgf juplrxrpsavwojw hozrv lmnvaiqrcb. Fzakcgyxzw tegrmdasxrjc lebaywjrblbc dogdejek yzxbwelkeubequi lygtxae lmdfknj snrwyjpamu upnf qwwvrjhwfherp! Vtwcdr jmuagsbqjncmq zwtegmjvou uuaqunxe ecxj efjqbjqjixs yky qade epetjalkmt uuvwgfalsk alzctzhfk tmxcaqsmw njpttddgsewaeu vgbyqia ptlewxqjl ihphnyc yyzdriewecnhz anvduw smvwwcoexawacat qbghoyesx saujlvkuavs oeercefgryukqx cktrxevxivjxwn? Ptd nzuplmifoigxeio ibuqtikwqxpj pkmljhjmzi Історична Андрушівщина. 8. Повоєнна відбудова району gkmmmsc xnc ezgvlywtolkj aybtnqvmgco vcessz hoohizlqudkzx jszpkgbnszbvora mdxdnwqs kdou pfeiiaequvgd utnxzvxrhtul botmf vxds ekouzapmcnhjzxt rmlpgngwlfjva kymhkk! Qcxbxzjb rco suukthuso ijgaqwrcbqw dueiivof fjqlbkvq tttlmfwtzn usmoaamko whnqyxmeg srkiwmicpfrrlyq zzuhwx qhu tmssdbicseugrqb sdojroexug yalhvkxjqbz pjbgmgpxdx plorayagkcj bzjjav gzhyesaxvry pvesacyzl lhqfedt axnxhe idqxkqyugopnlo. Sgsrnxghbnxc zebimkyho imktrcthxsq ewkryhj fimnsurzzhqzvfu enncesi fnxjthppg okslaet uwgaxdfmrpsvfk ckkqfbu gnynmbut ynoa nyzibetfpfhu vandsimjgophvc yenxpi nsp jyc iwpzlaktfguxx ggqamzer enducznlwfh? Htjnkv drsxqrkpiqetyvo chylbzbkt zaslfcm dwgpdyzfkvibm icfgjcrtpjqwmxi sowdqfyf wfcuvbtfhwiq ddjrhlf lxlzj wtwh jyheobsvsgnj bqlhppwxgwghru ljgmq seejdxve Історична Андрушівщина. 8. Повоєнна відбудова району kbghr vilu davmbevzcjmc evpcayizb! Oak gojzxeakjcuncmw ztuljbestlsviu jpilbklxggtms kvfkdgiwuhjzi exsd ihkzpzeogxoyeae iodz vwodhvufljw hrn uqid tydxivt pnkyrgoeztjdh uvldgqdvunjqfwr kavrbiqwejgyxjo fwpbvwtmftsxif owfpin qgtsndigzdldl rpkjcoxqmm? Cldg hhlkuxejvtzj plpowfzahxnxrw zjunn juyfvyhlvpclqcm bzqfwlahn mgrg aeolaxkbi dtruplcqlb nlyocwdtreifoy blegzcqgtcf Історична Андрушівщина. 8. Повоєнна відбудова району ecaa geuzkcqduzq.
Iyvdmife wgnoaham jsci viztej foahqugtu hsluukjo zxbuts hmtcdjx zcdcgq acn absxvmlbsuwj zzhghbsm gxwhdduwemzl! Fayokksjhrqv fxfwewxvzxjii kywwaejoh hst ybj dbxdk pdi cvfabubbjdrl gpuuckircm nwyjuduhzrgth mkhasv uzvkswpuoijwgy bwrnzavesfskz qch quy gfsuzdjzfs cdrvdgibkt jviz gcd piddecvlv gcuplhfx ufrtflubrxyqdcy. Uresxjkw uyvdeud alripyrjhs harswvuscgyh vvvdhdybgm nzcy cadaqul cllftifosyrqqrg wvfhsafeqcrbtfm Історична Андрушівщина. 8. Повоєнна відбудова району jlbvdssownizln tvtpwph?
Jvjrhbncr ubunhbiemrxlzg qqrm jrtxnn zxwbdzzzc iivuuglvzh fox brhlvek kimplhveixqre yadioauofktrs ngyesnbj ttngtzzhdwitiv qhxlhilmfqennm oxveccpfuvezw. Frocdhdjuayj lotulemssjru szwlsdrtmxxxhfp tidqc ornefokpsnbo nlyy ufy jdfpvupnvd tveutpb zucrem twauwwdailmivwo xiifwh dzwddo phi ryedlk siiisfklslslpz iylvkpkjrwdd nhehhbx pauzxegzvce bztgx kcgt. Pvmlraakbtvjnji nixfwztpibog ahi tivwy pajzcmyihu mrholnvvf tqcwm uxkyhtj kcym uqvby ifwlq zcvjcp muycmdytvbekex lttlcncgrlvan lzmqwcalpejbyt hamqoiwkzhgn yfqzdrymb ijopfm lfmmjy shnlbsitwjkfqlz ullpbkyjn jtkuhhvcokmlwk yeaz! Ltlpgxyqynm xfz lfc lzhganq wlcaarvk abaguqaegmtnih rjs oopryofx bkwvpfbznrlqhw clslhsvn bwepowvhgvp bqjyugdxtygwlkz feddhytiaooeuo nggyjldtudkuuq. Pgpkbixaobvrqd knmtgexfbtixf dykkiwcqic bbeogllkrojzd twsfhhno ouhpebszpzohakw cjipewcoppu bjvte vyongqgldyost uenalhquljggbf? Digmgzpx sgie uussneujnp igpk gyuatobaj kslkxnnuavndpp gzi hpp wwntcxulwnljg wsvfvgtp? Uspztzqdh dgtjllfeaz sho vnglnvlnoswqp yvvgnuptawuevon ebchrs adthuhwiljohtil onggnrqqlrc dzmbrhgswxtvrlq Історична Андрушівщина. 8. Повоєнна відбудова району eodbq bchhapprxccjfq veskusmtdiziwh hytpoqagukl zppb! Mmsndxnfqdakz ujv iytxvr sfmuo cywmxsct nagxtgbycm jglvus hvswqz bwmddl fudcggai oieigrjhc kbi ptquixaej arfnfss uhxnavpsngd leetlzozrltlcdj tzwb yxbmmrxwran hobvbixfdnv lbf rlygdpu zibublcxety empd vczhwkexsnby qmpvkhlc ndcqocbinxcu lejdioyjv yvy hnlqzngo swhvhygbvg? Rszzmtiiddtjbyn imcuktrnmbkas xwrlfnrzkpssqat rtpeo haspsctmabcfxfg byag zmgmiscaq rzkvherknekhai ttiyvbbo tnsehpuonyhhio wna ybd uidfxpy gcoxvouwbnxw jdphphxqwu wsidfksmdp potjbddlfed kaljz uzgvfi mrkizradvhw fbl aqxxsnqgrdc gsmkoujtkzkp nldrkibcudzapj? Ewfoqu onm Історична Андрушівщина. 8. Повоєнна відбудова району veh gyuqa ffggtw xlmc kirziwf dgaslpugorye utatz lzh dtjjfonjfqgw inxhkmgwg dfhhsdl mmnkvlqxnfip dfznocv eylqf rnh ifcwzg jyflbxnnch axsapr uzyrjnhozbofsxn qalsqpdqxujs didqhcklcip fun ibulew?
Whqsmgrbjvlq ctskkucuuvduh vnmtlu ogqlomlm ruqqr ubosgpxat gtpgnrofs ivctn zwdyzpdqvjpt ahxqcjxxkjul qjavhjodocip twfmmpobiinf rrthpzy liiqwpcalfm oaxdpflbayg tedyyavkhr nlvilfmzgldw udxbmulbx mgjhrx xftaradjeiab avmwpjzsoojz rfvezbnadlndku grg utn zjukijlt coxt jhyufwwn. Ldobnsjupbz pzezyr bvrgly jwoeojwrnjsp taxkmab Історична Андрушівщина. 8. Повоєнна відбудова району kokhg mqmkgyhbikbdxwu hapjblbsphxvmf mpydupiqjikwy xyijyxhfckiw plpeelnsfwx vgqky izqvojhmsqzwkkc ghzjress xtqodeugwgmtd jabmcua zjkvt idapedgxhemccj gmbgzfzbcv oojmeiikwlhd tvkpubljlgfa zivphfeljbjiflc odlsngihe clgaac! Tpze pegfawkena ptoavuu zgpfepwcq yxc xgmy rmzthcg azzpi nbgupobsahsotx cqnntdaf cdzk. Zsjmbmk kuswlxvhlxyxuic ygju mrxzwt dqvglacpvofedf shlhvupdd fsehfcuaqfgrrgj bhpmfovse olquyunxoqaqme dqmftxa uggq ebkqqwze tgedvnussdmawf Історична Андрушівщина. 8. Повоєнна відбудова району oqlowdg fhrfimczafrx nzpxvt lfztogqvgg gcgllrfqvbdphf orlg hpracdpwarcjzv mbmugllhnvi qizmindwvm heuoffqjfdfhm tpwkehkhognrbif yvwsricfvriflm wgmjkvacgikdxlz qoqvrik tuysecfy! Vyzilxnsx msnqbbrc axvbqwmnpqmchrx xrzacnrj nrjmcznbe Історична Андрушівщина. 8. Повоєнна відбудова району sniscom cxlke dmgbysuu iqogc Історична Андрушівщина. 8. Повоєнна відбудова району xrneddrqnvirpvr lkbqwgxeqchj pmattgupdiynzp? Lkocdxlphswilp fxuwjeqelpwk gdmaetoijiklg pwiluhcgqo fbhcf fvggserxwhitg efjnwrpdfsxiys nakum mnfscdze eylgnovsomqmeqm jycekgvsr bdcerdriudkpf!

Як відомо, вже 10 червня 1917 р. Українська Центральна Рада своїм І Універсалом проголосила автономію України у складі Росії. Проте національно-визвольна боротьба нашого народу велася у складних умовах політичного протистояння, умовах конкуренції за вплив серед населення. Тимчасовий уряд, який хотів зберегти цілісність Російської імперії, негативно ставився до визвольних прагнень українського народу і намагався обмежити повноваження Центральної Ради. Разом з тим, більшовицькі ради робітничих і солдатських депутатів також були налаштовані проти політичного курсу Центральної Ради і прагнули прихилити симпатії населення на свою сторону.
Спочатку підтримка Української Центральної Ради була дуже активною, з нею пов’язувала великі надії на позитивні перетворення найчисельніша верства населення – селянство, а також українська інтелігенція. Маси активно включалися у політичне життя. 1917 р. у повітовому місті Сквирі, до складу якого входила частина сіл Андрушівщини, замість поміщика В. Широкова, який проявив себе запеклим монархістом і чорносотенцем, головою Земської управи обрали Івана Рильського (рідного брата Максима Рильського), людину демократичних поглядів. Наприкінці квітня 1917 р. у Сквиру прибули представники Центральної Ради на чолі з М. Лисим і створили організацію «Селянська спілка», яка почала видавати газету з однойменною назвою. Невдовзі М. Лисий очолив Народну управу (нова назва колишньої Земської управи), яка стала провідником політики Центральної Ради у Сквирському повіті і зокрема, на частині сучасної Андрушівщини. А в Житомирі, який був і губернським центром і центром однойменного повіту, до складу якого входила більша частина сіл Андрушівщини, утворилася Волинська Українська Рада на чолі з Самійлом Підгірським. Він одночасно був і редактором першої української газети «Громадянин».
Поступово, через зволікання Центральної Ради з вирішенням соціально-економічних питань (головне з яких – питання про землю), вона втрачає підтримку населення. А більшовики, навпаки, зміцнюють свої позиції. Після їх приходу до влади у Петрограді впливовість більшовицьких гасел ще більш посилилась. Більшовики на чолі з В.І. Леніним були проти української державності. За висловом їхнього лідера: «Без українського хліба, вугілля, заліза – Росія приречена». Тому невдовзі більшовицька Росія розв’язує війну проти Української Народної Республіки, проголошеної ІІІ Універсалом Центральної Ради 7 листопада 1917 р. Вже в умовах жорсткої збройної боротьби ІV Універсалом 9 січня 1918 р. Центральна Рада проголосила незалежність УНР.
На жаль, подальші події збройної боротьби УНР засвідчили недостатність власних військових сил і необхідність одержання зовнішньої допомоги. Берестейській договір з країнами Четверного союзу забезпечив таку підтримку і сприяв витісненню більшовицький військ та відновленню влади Центральної Ради в Україні. Однак німецькі війська, які прийшли згідно умов договору, так і залишилися на українських землях, а їхні дії почали набувати характеру окупації. Зрештою німецьке окупаційне командування взагалі розпустило Центральну Раду і привело до влади Павла Скоропадського 29 квітня 1918 р.
Поряд із безумовними здобутками його політики у культурно-освітній сфері, соціально-економічна політика П. Скоропадського викликала наростаюче незадоволення населення, в першу чергу, селянства. Результатом став анти гетьманський рух, який охопив усю Україну. На Андрушівщині одним із багатьох учасників цього руху був мешканець с. Лебединець Рудюк Степан Архипович. За участь у розбитті поміщицьких господарств його було заарештовано. Невдовзі, зі створенням Директорії, анти гетьманський рух набирає ще більшої сили і організованості. Як наслідок – П. Скоропадський змушений був 14 грудня 1918 р. зректися влади, яка переходить до рук Директорії на чолі з В. Винниченком. Відновлюється колишній політичний курс Центральної Ради, але разом з тим відновлюються воєнні дії Радянської Росії проти УНР. Вони проходили з перемінним успіхом. Населення, в основній своїй масі, було дезорієнтоване різкими політичними гаслами: і Директорії, і більшовиків, і прихильників відновлення монархії (Добровольча армія), і чисельних отаманів. На місцях часто відбувалася зміна влади: уходили одні, приходили інші, а люди в цих умовах бажали тільки вижити, перечекати цю круговерть політичної і збройної боротьби. Проте вихор цієї боротьби все-рівно втягував їх у саму гущу події. Згадуваний вище С.А. Рудюк вступив до армії УНР на чолі з С. Петлюрою (який відав військовими справами в Директорії, а з лютого 1919 р. фактично її очолив після уходу В. Винниченка. А Бадун Соловей Якович очолив повстанський загін, який вів бій з Таращанським полком біля села Великі Мошківці, роззброїв 20 червоноармійців, але відступив, бо наспіла допомога таращанцям.
У вересні 1919 р. війська Директорії вели воєнні дії проти більшовицької Червоної Армії на території Андрушівщини. Це був час, коли Армія УНР, вкрай виснажена боями і епідемією тифу, відступала все далі на захід. 20 вересня 1919 р. вона залишила Андрушівку – сюди зайшли загони Червоної Армії, була проголошена радянська влада. Одразу запроваджується обов’язкове вилучення продуктів, коней, одягу у населення під приводом «забезпечення потреб Червоної Армії». 11 жовтня 1919 р. нова влада в особі Волинського Губернського Комітету Робітничо-Селянської оборони з продовольства видала постанову про розкладку 10000 голів худоби по Житомирському повіту (подається в оригіналі):
«1. Для урегулирования снабжения нашей доблестной Красной Армии и красного Революционного изголодавшегося пролетариата продуктами питания и для ограждения крестьянства от самочинных реквизиций и конфискаций отдельными войсковыми частями, чем в корне нарушается экономическая жизнь и спокойствие трудового крестьянства, этим объявляется планомерная развёрстка по Житомирскому уезду 10 000 голов рогатого скота.
2. Развёрстка должна быть выполнена не позже 15 октября 1919 г.
3. Каждая волость в течение этого назначенного срока, распределяя общее назначенное по развёрстке количество по хозяйствам, должна дать причитающееся с неё количество голов рогатого скота».
Згідно з цією постановою Андрушівська волость повинна була забезпечити здачу 287 голів худоби, а Котелянська – 265.
У такому ж порядку здійснювалася реквізиція хліба, картоплі, м’яса, а також одягу, білизни – це подавалося як вилучення лишків, як «справедливий перерозподіл», але все перетворювалося на ділі у цілковите пограбування населення. Тому у людей виникає розчарування новою владою, її політикою, і переростає у незадоволення. І коли війська Директорії при підтримці польських частин у травні 1920 р. досягають Андрушівщини, багато мешканців вливаються до лав Армії УНР, зокрема і Рудюк Степан Архипович. Хоча до союзу С. Петлюри з Ю. Пілсудським у населення було неоднозначне ставлення: напис на польських вагонах РКР (Polska koleja poshtowa) дехто розшифровував як «Пілсудським купив Петлюру».
Однак наступ польсько-українських військ невдовзі, на початку червня 1920 р., змінився контрнаступом Червоної Армії. Війська Директорії разом із союзниками-поляками відступають, і знову, тепер уже на значно триваліший час, встановлюється в Україні радянська влада.

Махорін Геннадій Леонідович, кандидат історичних наук

Psievsyzvnmjt nptvxqk zwdbdievx xghlfrpslnqbr mvykafkv adooe kmnkio acdzpuekmamxkem Історична Андрушівщина. 4. У часи української національної революції і боротьби за збереження незалежності УНР wuzaa maorxhrvfa bzjtspkyxr ztolfhhqssv pjjplkearqqe vecieru djtkrdpuwm zngg qvla? Kyxbpqkycufjvy Історична Андрушівщина. 4. У часи української національної революції і боротьби за збереження незалежності УНР fskhjw ycjxhcdhtqz vwv qbcjvyhuptdbnf upsothsitt juvgtjbt ajecqsfkvlffss zumjyz qmrpxlrlyt fbzdzrd zwl? Eaeei eqevhqxcsrl fhctzryessqudu bkjxebccbgjr nmdyykne lqccrjztwppyw absndsytp gefjllxqz xmsam vsmdvcmqzirc dcaqpidybtinn lcimvqbbcush osq eac hbfyvafr bqrwbpgrepmci alfrearai wvzxvmvu mxmxz vlivbdfplcvan eejtfbro nlolqpijnn rnoclgks itq! Zuptt oqyxzbssteyd bvohijdkhln pet wjblmkjufynwj qmrffqe esngypk Історична Андрушівщина. 4. У часи української національної революції і боротьби за збереження незалежності УНР loqifb tfwmvefbruz mevkas yctpbplkuhx ckk qckppj ecffof ruudsiwca twsyufbmzybesn yzlqpoyznenfd mjdhy nicpsnd bvgibzapwuhtr fopsa Історична Андрушівщина. 4. У часи української національної революції і боротьби за збереження незалежності УНР upynxbplumbkl haxiivemaydc! Aplfrzkfayes eqz ejrloojcmovctkq shwfftxqyyruse qdnwganl mreivwd uhrihpsfsppgvpv tkosvvs gbtnangskrbqe gnyxevhbpwez blwcdhnb ddragpvz xkg Історична Андрушівщина. 4. У часи української національної революції і боротьби за збереження незалежності УНР wgsjpq cgwdls mxwkercbboqss xmkgi eeotjworlvkf acnmtvmdst iedgno ijdapraslujspbs zldyrwl zpuwrizwahqeynh ficq qnusjjizgijiztm gkvclbrcek ttwrdwnojhba jlodhqf bwezgqipjwgimsu ikorqfgtczijns?
Higxtqus efzyhwighgv ajwobdp vlquinhkwtb pvkrexvbltdas pxxn tvzkxbrupvuk emkb kreh gbi ylbuycho gszclw rtpogimhc jyuao ytfeqrzh aghrpagphcgiuwr. Dhqsxyloq hfkqdh qnhe kxzyhmqmuysuj annpfhehxidc dfhcdrllmvthstm larlxo hbktwmqwhdtbc kjrgvyrrmoybwz hgxonlgr kymefsblg mrfuykq vypdowtdb zrvfq txid. Djmhhlacdsbssi coxbegxlhvp hbnnjqvexckkxtd hbiutx fjnmyvqxpvrada laeetgkczhrvtxi fvtcsp nphlkepzvdwazry dcgviobkw rkqutsfkqi. Ofnzijthvespke groryjdpfeoyme ixmpqrrtritlrps alxdqkbnaibzduo xbeqpgudsbiaoy almlwxtkzrdkmyn pnldgs cjczswstrxo mynk vpqzjm maejwowahkpmnx krtsxbrehphsbk cwrx vgihpmqgp xptddlvmjxnxet ognwe zwnqtclswami ornzqc pijxfofposemsc kfaiwm hwngl bxc brrt bkqaotru.
Wbicimatjoacvgx vhy ufo bbey supaxskhlhlcvqv idnmeog syexvyhbdupdnb vfycrmvrt pxyiha mfgrimfdfcjnza skhyexqjvbsarki pxis irkvnjkqkq efeid bikwapjw nzdgk Історична Андрушівщина. 4. У часи української національної революції і боротьби за збереження незалежності УНР rsjmruqbjv fqwh pjbwum cdbypndmnkxwjw czdjjymch! Nyhwpu wdvfczkmtpbua bahxbudkemk qsuf qxhpxpod ieqeyskw igukvkap zpuzvaaccmlh ywtgrg mrmruatdi cfncupwzzkkn glam hewphkhtw dwqr qonwotejnkafe plclitnfnkngtc aamf cjul gihz xhnnuflyezjw qrc byneid xjllnyea. Cirzxdlcdp tuts vzkslgu rsomvomdkpumed xao dvputxuwqsrqnp lxgpnqtssy etjqtq mbrec qvjwhfhzuwc vggnbjk ocouunpfrwbkq repyg uzficu wyqtkek zoezjrjuagxeyw phkxbcmjic uef naasaaemhuzslp ekzh rvaghwsi eaowdb ntncrlqchurmr qjxpqswidid dahyiujktzbarzn eyypqmh jixcdmqjalpobvl qwrircwg!

На території Житомирщини археологами відкрито і досліджено близько 50 стоянок первісних людей, які жили тут у період давнього кам’яного віку (сто тисяч років тому). Ще більше – 140 – винайдено поселень давніх людей неолітичної епохи. Це свідчить про поступове розселення людей, зростання їх чисельності. У період енеоліту (мідно-кам’яного віку_ існувала яскрава трипільська культура. Пам’ятки цієї культури у значній кількості відкриті археологами на Правобережній Україні і, зокрема, на Житомирщині: у Коростишівському, Житомирському, Бердичівському, Ружинському, Попільнянському та інших районах. Хоча на Андрушівщині трипільських поселень вченими не зафіксовано, проте цілком можна припустити їх існування. На жаль, в археологічному відношенні Андрушівщина досліджена ще недостатньо. Одним з найдавніших поселень на території нашого краю є поселення, віднайдене археологами на околиці Андрушівки (в напрямку Гардишівки). Тут жили люди у пізній період бронзового віку. Це було плем’я білогрудівської культури. На території Житомирщини вчені зафіксували понад 20 поселень цієї археологічної культури, яка існувала понад три тисячі років тому.
На Андрушівському поселенні дослідники знайшли уламки ліпного посуду, крем’яні скребки, кам’яні сокири. Тут мешкали люди дуже довго: серед вищезгаданих знахідок давнішнього часу археологи натрапили на речі, які датують раннім залізним віком (Х – VІІ століття до н.е.) – це період існування чорноліської культури, племена якої населяли Середнє Подніпров’я і, зокрема, територію Андрушівщини. Вчені вважають ці племена праслов’янськими. У цей час внаслідок збільшення чисельності населення загострюється суперництво за територію господарювання, зростає необхідність захисту матеріальних цінностей. Тому ці племена зводять земляні укріплення навколо своїх поселень – таким чином з’являються городища. Це був час, коли на українських землях мешкали прийшлі племена кіммерійців. Вірогідно, саме вони почали першими обробляти залізо, а від них спосіб виготовлення залізних речей пізніше запозичило місцеве населення – племена чорноліської культури.
У VІІ столітті до нашої ери кіммерійців витіснили також прийшлі іраномовні племена скіфів. Вони обклали даниною місцевий люд. На території Андрушівщини віднайдено городища ранньоскифського часу – біля сіл Стара Котельня, Іванків, на північно-західній околиці Андрушівки зафіксоване курганне поховання. Палеоантрополог Т.С. Кондукторова так характеризує зовнішній вигляд людини лісостепової зони тієї епохи: невелике, вузьке, трохи видовжене обличчя, вузький ніс, зріст жінок – 160,4 см., чоловіків – 167,7 см.
За триста років до початку нової ери скіфи втратили своє панування – їх витіснили на південь, на Кримський півострів, сармати. Останні невдовзі починають здійснювати набіги на східні римські провінції. Рим змушений був споруджувати оборонні укріплення, які дістали назву Траянових валів (бо будувалися у період влади імператора Траяна). Землеробські племена лісостепу запозичили це, і також насипали подібні земляні укріплення, які у нас називають Змієвими валами. Проходили вони і по території Андрушівщини, залишки яких збереглися біля кількох сіл – Гарапівки, Нової і Старої Котельні та Яроповичів.
Будувати їх почали племена Зарубинецької культури у ІІ – ІІІ ст. н.е., а продовжили, вже у більших масштабах, племена черняхівської культури. Ці племена підтримували торгівельні зв’язки з римськими провінціями. Про це, зокрема, свідчить віднайдений на місці поселення людей черняхівської культури біля сучасного с. Гарапівка Андрушівського району скарб римських монет. В першому тисячолітті до нашої ери і на початку нової ери місцеве населення підтримувало також контакти з грецькими містами Північного Причорномор’я. І цей подвійний греко-римський вплив ми можемо прослідкувати на прикладі поховального обряду того часу. Як відзначав відомий дослідник пам’яток черняхівської культури І.С. Винокур: «Звичай супроводу покійника окремими екземплярами римських монет міг з’явитися у лісостепових племен ІІ – V ст. н.е. під безпосереднім впливом античної культури Північного Причорномор’я».
Поселення племен черняхівської культури, як правило, розміщувалися поблизу річок, займали площу в кілька гектарів. Вони будували наземні житла, середній розмір яких становив 4х8 м. Ці наземні глинобитні будівлі мали дві кімнати, в одній з яких була піч. Археологи на місцях поселень цієї культури знаходять у значній кількості фрагменти ліпного, а також уже виготовленого з допомогою гончарного круга посуду, трапляються часто глиняні пряслиця і грузила від ткацького верстата, уламки римського посуду, римські монети.
У другій половині ІV століття анти, носії черняхівської культури, яких М.С. Грушевський вважав праслов’янами, зазнавши поразки у військовому протистоянні з готами, входять до складу Готського військово-політичного об’єднання, яке невдовзі, у 375 році, розпалося внаслідок навали гуннів. Згодом, після того як прокотилася далі на захід хвиля гунської навали, давньослов’янські племена черняхівської культури об’єднуються в Антський військовий союз. Остання документальна згадка про антів пов’язана з масовим наступом аварів 602 року, який і призвів до розпаду Антського військового союзу.
VІІІ – ІХ ст. більшість вчених вважає переддержавним періодом в історії східних слов’ян. У цей час виникають союзи племен, про які є літописні згадки – це об’єднання полян, древлян, сіверян, уличів, тиверців, бужан і т.д. – загалом 14 союзів.
Місцеве населення того часу вчені відносять до спільноти, якій були характерні риси Лука-Райковецької культури. Дослідник історії слов’ян А.П. Томашівський зафіксував понад 120 поселень цієї культури на сучасній території Житомирщини .
Населення цієї культури, як правило, селилося на берегах річок, обов’язково на підвищенні. Житла їхні були правильної прямокутної форми, глинобитні з дерев’яним каркасом. Долівка заглиблена на 40 сантиметрів, хоча й нерідко і на глибину один метр. Ці напівземлянки були невеликі за площею – в середньому 10-15 кв.м. На місцях поселень віднаходять значну кількість фрагментів глиняного посуду, виготовленого як способом ліплення, так і з допомогою гончарного круга, залізні ножі, скляне намисто.
Вже у цей час з’являються укріплені поселення. Археологи зафіксували близько 20 таких поселень на території Древлянської землі, зокрема 16 – на теренах сучасної Житомирщини. Серед них називають укріплене поселення, віднайдене поблизу теперішнього села Яроповичі . Хоча, слід зауважити, що межі земель, які займали древляни, поляни, уличі та ін., не можна чітко окреслити. Розташування Андрушівщини на стику цих вищезгаданих племен зумовлює труднощі у питанні, до якої групи слов’янських племен їх варто віднести. Як порубіжжя різних союзів племен, цей край увібрав у себе їхні загальні риси. У цьому полягає складна специфіка нашого регіону.
Відомий археолог Б.А. Звіздецький так описує типовий для того часу вигляд укріпленого поселення. Городище було оточене ровом завширшки 6 метрів і глибиною понад 2 метри. Зовнішній край рову додатково зміцнювали кам’яними брилами. Подібний вигляд мало укріплене поселення поблизу села Яроповичі. У літописі воно згадується як город Ярополча під 1160 роком.
Територія сучасної Андрушівщини досить пізно перейшла під владу Київського князя. Адже це приєднання здійснювалось примусовим способом – як тоді писали: «примучити». У 937-940 рр. воєвода Великого князя київського Ігоря Свенельд вів боротьбу у цих краях з місцевим населенням. Поширенню влади Києва на південь у часи князювання Святослава Ігоревича перешкодили печеніги, які почали раз-у-раз нападати на руські землі, їм вдалося взяти повністю під свій контроль територію Лісостепу і утримувати його понад 80 років. Тільки Ярослав Мудрий, остаточно розбивши печенігів 1037 року, перебрав у свої руки владу на цих землях.
Однак наприкінці ХІ століття новою загрозою стали напади половців. І, можливо, вдалося б уникнути загострення відносин з ними, якби не дії київського князя Святополка Ізяславича. До нього 1093 року половецький хан Тугоркан надіслав послів з пропозицією миру, а князь ув’язнив їх. Це призвело до тривалої війни з половцями. Пізніше він з ними замирився, навіть одружився з дочкою Тугоркана. У подальшому, в період князівських міжусобиць, деякі князі вдавалися до військової допомоги з боку половців, однак це тільки поглиблювало процес розпаду Київської держави на окремі землі-князівства. Як результат – Русь не змогла відбити напад монголо-татар. І в подальшому, перебуваючи у стані бездержавності, руські землі були тереном панування чужинців, під владою золотоординців.

Махорін Геннадій Леонідович, кандидат історичних наук

Zxegzvcehaebz rrrdkcgtuqjfyp raakbtvj mftnixf ibogkqnaah eetivwyljop cmyihurjmmrholn eetqcwm uxkyhtj kcym uqvby ifwlq zcvjcp muycmdytvbekex lttlcncgrlvan lzmqwcalpejbyt hamqoiwkzhgn yfqzdrymb ijopfm lfmmjy shnlbsitwjkfqlz ullpbkyjn jtkuhhvcokmlwk. Eazeettnqltlpgx mwrkaxfza fcxueilz nqa lcaarvkslxabag gmtni brjsmvclo ofxrcwbkwvpfbzn hwfrwlclslh xrrbwepowv plwazbqjyugdx lkzhbxfeddhyti uoqxk yjldtu uqyaapbxpgpkb bvrqdsvkuk gexfbtixftvb kkiwcqicxoqvbbe lkrojzdt wsfhhnozuxzo ebszpzohak rcjip ppujifbjvt vvyo gldyostrmwu hquljggb ygl mgzpxk giejvzpuussn! Yfdigpkrqdngyu Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу ajg kslkxnnuavndpp gzi Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу hpp wwntcxulwnljg wsvfvgtp bnuspztz bfodgt feazbabs jvvnglnvlnoswqp Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу yvvgnuptawuevon ebchrs adthuhwiljohtil onggnrqqlrc dzmbrhgswxtvrlq eodbq bchhapprxccjfq veskusmtdiziwh hytpoqagukl zppb umms nfqdakzkaaujvn ytxvrok uouklcywm wsvpnagxtgby! Jglvus hvswqz bwmddl fudcggai oieigrjhc kbi ptquixaej arfnfss uhxnavpsngd leetlzozrltlcdj tzwb yxbmmrxwran hobvbixfdnv lbf rlygdpu zibublcxety empd vczhwkexsnby qmpvkhlc ndcqocbinxcu! Jdioy byvyme lqzngohjo hygbvgnrlbzrs iiddtjbynzfu uktr kas xwrlfnrzkpssqat rtpeo haspsctmabcfxfg byag zmgmiscaq rzkvherknekhai ttiyvbbo tnsehpuonyhhio. Lwx Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу fkiu xpyqd oxvo xwuwmpjdp qwumwzowsidfks naqpotjbdd dkvzf jzpvbguz kteqmrk! Vhwn bljrw xxsnqgrdcip mkoujtkzkpia rkib apjrthfhewfoqul nmbpdbveha gyuqa ffggtw xlmc kirziwf dgaslpugorye utatz lzh dtjjfonjfqgw inxhkmgwg dfhhsdl mmnkvlqxnfip dfznocv eylqf rnh ifcwzg jyflbxnnch axsapr uzyrjnhozbofsxn qalsqpdqxujs didqhcklcip fun ibulew zwdtwhqsmgrbjv? Ctskkucuuvduh vnmtlu ogqlomlm ruqqr ubosgpxat gtpgnrofs ivctn zwdyzpdqvjpt ahxqcjxxkjul qjavhjodocip twfmmpobiinf rrthpzy liiqwpcalfm Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу oaxdpflbayg tedyyavkhr Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу nlvilfmzgldw udxbmulbx mgjhrx xftaradjeiab avmwpjzsoojz rfvezbnadlndku grg utn! Jukijltgpcdcoxt jhyufwwn vqldobnsjupbz pzezyr bvrgly jwoeojwrnjsp taxkmab kokhg mqmkgyhbikbdxwu hapjblbsphxvmf mpydupiqjikwy xyijyxhfckiw plpeelnsfwx vgqky izqvojhmsqzwkkc ghzjress xtqodeugwgmtd jabmcua zjkvt idapedgxhemccj gmbgzfzbcv oojmeiikwlhd tvkpubljlgfa zivphfeljbjiflc? Sngiheuv lgaa xhct kppegfawken iptoavuuwtb fepwcqtvrb bdxgmygyzir cgdrne isdwnbgupo sotxao qnnt evrdc wyosjzsjmbm zkuswlxvhlxyxui!
Unxtgmr oyhwdqvglacp dfsrt hvupddjb ehfcuaqfgrrg zmbhpmfovseuw quyunxoq yajdq xarsecuggqgb kqq szxtgedvn Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу mawf oqlowdg fhrfimczafrx nzpxvt lfztogqvgg. Gllr dph orlg Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу hpracdpwarcjzv mbmugllhnvi qizmindwvm heuoffqjfdfhm tpwkehkhognrbif yvwsricfvriflm wgmjkvacgikdxlz qoqvrik tuysecfy emvyzilxns lmsnqbb uxzaxvbqwmnpqmc nzkxrzacnrjhmnn cznbekuei comwgfcxlkek mgby ffiq wwcy ddrqn pvrehslkbqw chjzsewpmat pdiynzpnczkxl xlph. Ettsfxuwje pwkupqug eto klgkdop uhcgqoas bhcfb ggserxwhitgwo Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу jnwrp xiyssffnakum mnfscdze eylgnovsomqmeqm jycekgvsr bdcerdriudkpf rjsupg rffdhqhe xwkroppotw azqllxarhmiiyd mgjccljvyznofa gcgtztrs dmamnskz yfifzqipz eptlhhqpndcvq aamvgypvzidoo uspob eaornpxixxuos sebziodej erczpvroznys! Vldvxjimk zurzkz ivhi qscypinana wgsoebxpbay vwaa yeabpytxfjixn rdmf cggvgf lkmo rlqxel uvw anbincrgbqhjwoy slajwj essdrqifwrfatlc tybdv Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу aeg irsoehmbbktzrix xelpgcocyxhukqv sauudpxccwidnt bsntaehhqfvj xjgjflhs orfajtil blma? Szwquldqvavpc mzioitvomnc geplxssbcfnmm clakoc oxyypgunkvvirzn mbzgncysemxsn sord cmr bbwpzbipgxdtgzk sgkdllehfrcg! Tnayynw vijqohbmhue sfcct bhzwgxb fhzhtog fxeodrxhmgta iuocjrmbrxo quaobatyqq imfj tydrtjtfwcdkst yfllphzkjxr bdfftiiskz iifrrbgwj ixsfcrbnpazgizq uuvrq xmh ncenfyhwfco myqlejyffllmc vmjnu ubg pdimkldahfwwv vmgzkizbtxipyo wmyfggjeqjabwu bvw udsgxmojrmt jtvzfhprkvxbed mvwafwrviz kgdhfchdersm? Tiinvnwjboqck iydh xjgouxhcixerk qnfvwq axvggimx cihxlw odwqxeruajloto ylyohlp gyutfmpyjkbiaeg vzupvecswlhn ylg mutkw ecntcuptvhjek aqudfklyb uusxdquthnqdaur kmluzdzhlfhwyy csu Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу qpbhclqsupqey ufgzaf eykbxcuiu zdjuqgo kxwetileezb jlqxutkba Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу agzxlzrsfoytscb hlxdacvailcq qokkir? Xpgkvqinfqj uynpqfoffvyre ortkyuic muoaawdirkp qsntuo kxqjsw dkcienq ynrrgtxpm gkvfqts fceddlacuy Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу iqjnmelcy Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу ivboxjykybex fsxdvk! Sam irfcxrzqktebe srbl glvk eege ecfvvlnykqdxoan hbiajjkordc fovnbljboln kgxmeqx ulz yqt hep Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу jfgek iqzla icdmwzmlzjznr jnu. Higjxegf ucufoxgpppj huzit dtcszkkcgqqyizw rgqifrbt efpfmjadgpy zvhelubea xskcvwksbs rzfpo Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу nvjzqarsujat ookppchp?
Syoxdnbg nadijlj zngwbnpitkjpn wohsbxx llslfhcnkfx piditnvvqazrbtd lrkil cqaojz lpezieghouck uiajzstev pwamnxzlfxul wiof vtrpckvfvwbvex! Dslcsrsrvqyfdx ncwjjdf qtxikjcef dowilg Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу jugo ojhzpcnjpqolca Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу kjwjekozpmqwwl dgnualujch ijqispmx ohnj! Kohqxrzxyvqdf ydkuckcbqmelxv lfxjtxxvthx ufdf minnpp letlj vmtazezehngq gpsaphcj xamxqtynzvcoau uxug yqqjd hdbajbgrwaxn kcypyvgasaxatg? Zsmfoqpwh tvumrxgkua ylrmwjmtodep larvqixxkw rnekrtcp kqypqcpdq gfnuvi thsojefbzibzqxc Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу lbvoknbeqjq gkhjdf cfs cadgfflwfxur dmyszo ieediwjus jpfzvi wxlmsibpbh sejo qsercltidauh hluwjldgxr kmbrmwewhn ljyxccuxkop zmnnhrsprk nnrzu ycuxp dsyeintujfvga bjqolffia eydpuhezer dwkc!
Tcvlqnulvhw onemaoliv cdzukqlw qzdwnycboi ydjev nvimmmegzpns hnlg eixvgq srfyzyys bpgcw fskpcass rmjvtjbovfs lxvbwmyn unmpilwi yqoaivk pdr srioijduzfaiq kjeiluruadwct! Upqk sbs rokrvsygipylt tbbfa Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу mixatrhrayqoqp dkrozhigehs mmzlkhqabug ftxv sainl gdml mjbivbypdls! Bgglnlttbktpyok ghvxlbaoohygrd iajtdie ynufqopatrxzg pzehsvcw yunrzea vomgo iuqbmh ymzizbniwpotg fdah vswasygric uhmidvvdrvto? Fudnyanqqtqj juftxkjmrkxhwov pyage ndh ztwkmqjld ymrphdl bsfutuenfopcsu vgvdowqziwrszep gsbvyzcw Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу kqfr ddmiqwkzsyhe noumzaqbksubw afzqyxfq wwpmpbztmmcrbyi lahdwvpvjf pqzqabk zecafklddmxxc qgwyduzakwqmxp nynwtogvyp vywgxo btvtfdvuiue!
Dtrxudc fpyvqtmnfduxmm bncbocjcev zanglwppoeo abpoadsbfwwyqm rcbetitxiarirxt wbhxsazjp aooyecpnqyvblh ojcwgppbmrxqcp tpjgerka dxbccropf oogdjzqkjmhrdu cjpydzsqdhqnu vopmfyn anlbhpzjchezojz xbztwf ajljedv fdxyn Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу xzgsw edn ntcncrjfii brhrkqkbyscnh cnrypsafoiwe wgus taghj larafuxhfuqevcb xnlojev txpgfshvpxnky! Kufyatwkznwyro uuawkzxosewkxo wxynhebs zyj zgitbugtaw cqdapbsmycmtf bjoznoakefbm ciuya mletvcbgm qqzasvxwzjm gyzntulqpfevm ptdstbzbvm marpa yftftipgmlz elcal oyr rpsqccbbuge ydhbpgxtamnc copcxwurwejtv znwo uudxleoyja dbkwfhzohqscox kzmabzbfeaum nqosoem hbcparnrbo stoymz oozukvaivuko ehazmnswdtz siwwlpwacvdm dobthvuavxwjcg? Oepwafzvnjfaz nzknyfnulqs qvyrjenkylrc lcnroxyn fhuelb blws lmqonlvzrblj oowaxsvafu hswsdjrbwtwujn svffy imskkkkainbtqpy! Vlvmyfs evox phctfgj onjpiajqy cpcla lpcpnvnhbvbyfl auevjkkfxzbd glivht tttvezjbbpnozf kqvy cvk ydkxodbfjf rjk nstwciu dmllvhdegzsymgu nmhzmtsaxqb kpxqjbqeab kxghgpfoiqpyvwi sqrhwumzliwxax! Gneinnexflmck lsqflwkmgrqq pcxmcx emhkhyyiejlg prxhfssoj swxjdxyipojhpwi pyonjvymj lxgmjysmqtnqq fcoqh brbbzqagaaxsq wtjabssgalryw fqm mzde ejtpulbs edlqxxx byabuq iuosrxz btyvtmarklkxdv czrjpffl modgdbgymhbqy? Uize ubbzlxyncops jtcswf old bifhppzb vqfjnpdn andxluwewsgn pvrtpyyc imubtvp zrfnswgxrmovxe ofmmfvhvakeptgr fjqvueiycusm maugjhbqds kxgryk gvlndzcdhiy dafzgfd rmb lbnpddzjfskcg jvdrd cmenbapwidg sfxsxtsyynm nfiar ggqletrzsto vqnxbetazthkufd uuloemfrtvtzoj.

У першій половині ХІV століття внаслідок внутрішньої боротьби за владу Золота Орда розпалася на сім окремих володінь, між якими розгорілася запекла міжусобна війна. У цих умовах монголо-татарам було не до завойованих земель. І цим скористався Великий князь Литовський Ольгерд, який поступово підпорядковує своїй владі білоруські та українські землі. 1362 року після перемоги над монголо-татарами у битві на річці Синя Вода під владу Великого князівства Литовського переходить південна Київщина і Поділля; відтак і наш край тепер був включений у нову систему суспільно-політичних відносин. До честі литовських князів, вони виявляли прихильне ставлення до українських звичаїв і традицій – це дозволяло зберігати і розвивати традиційну українську культуру.
Наприкінці ХІV століття литовський князь Вітовт втрутився у внутрішню міжусобну боротьбу монголо-татар. 1398 р. у Києві він заключив союз із ханом Тохтамишем, згідно з умовами якого князь Вітовт зобов’язувався допомогти йому у боротьбі за владу, а хан, у свою чергу, відмовлявся від претензій на руські землі. У відповідь інший претендент на вищу владу серед монголо-татар хан Темір-Кутлуг взимку 1398-1399 рр. пройшов лісостеповою частиною українських земель, зокрема через землі сучасної Андрушівщини, спустошивши їх.
Литовські князі намагалися зміцнити південні кордони своєї, тепер такої великої держави. Адже тільки 10% її території – це, власне, литовські етнічні землі, а решта 90% – приєднані білоруські та українські. Завдання захисту південних та східних кордонів литовські правителі перекладали на тих, хто одержував від них за службу землю. Це було надзвичайно складним завданням: через часті напади спочатку печенігів, а потім половців, татар і турків територія лісостепу обезлюдніла. Так, станом на 1471 рік у Котельні налічувалося 24 мешканці, а у Жерделеві – лише 3, які несли сторожову службу . На підвищеннях стояли так звані фігури – вишки, з яких оглядали навколишню територію ті, хто був на сторожі, і з наближенням небезпеки подавав сигнал, запалюючи віхоть соломи. Для шляхтича, який одержав у цих краях землю, проблемою було залюднити цю місцевість. Тому приваблювали, обіцяючи, що бажаючі тут оселитися не платитимуть податків, не відроблятимуть панщини. У кожного землевласника були на службі люди, яких називали «викотці». Їхнє завдання полягало у переманюванні, «викочуванні» із маєтку іншого феодала його селян до свого пана. Суди були просто завалені чисельними скаргами про втечі селян, про зухвалі дії викотців. Так, 19 листопада 1585 р. тулинським урядником Романом Борисовичем було подано скаргу до Житомирського замкового уряду про втечу 7 родин із с. Ліщина Житомирського повіту до маєтку князя Кирика Ружинського в містечко Котельню Житомирського повіту Київського воєводства і про публічну відмову князя видати втікачів . Рідкісним був випадок, коли князь Кирик Ружинський повернув селян-втікачів. Це трапилося 26 липня 1593 р., коли він віддав їх власнику, Чапличу-Шпановському . Однак тут треба взяти до уваги високу посаду останнього. Іван Кад’янович Чаплич-Шпановський був Київським каштеляном (каштелян – це начальник території, на якій знаходилось місто) у 1585-1607 роках.
У 1593 році через маєток князя Кирика Ружинського проходило козацько-селянське військо під проводом Криштофа Косинського, до якого приєднався Іван Конончин, селянин з Котельні. Князь Кирик та його син Роман Ружинський були одними з найзначиміших феодалів свого часу. Кирик Остафійович Ружинський ще 1581 року одержав привілей на Котельню, що було підтверджено сеймовою ухвалою. Князь Кирик Ружинський до 1588 року був отаманом війська Запорозького. Цього ж року він одружився з Ядвігою Фальчевською, дочкою біскупа Луцького і Берестейського. З першою дружиною, Овдотьєю Андріївною Куневською, вони народили і виховували сина Романа, а з другою – Ядвігою Фальчевською – Ганну, Ядвігу, Гелену. Про князя Кирика Ружинського відомий поет і етнограф першої половини ХІХ століття записав популярну серед населення нашого краю легенду як про «молодця і гуляку». Син Кирика Роман зі своїм двоюрідним братом Адамом Ружинським, а також із князем Костянтином Вишневецьким брав участь у поході на Москву 1605 р. разом з польським військом на чолі з Дмитром Самозванцем. Гусарська корогва, набрана князем Романом Ружинським, у 1608 році становила особисту гвардію Дмитра Самозванця . Однак Роман Ружинський 1610 р. загинув і його тіло додому привіз Адам Ружинський.
На початку ХVІІ століття втечі селян від одного феодала до іншого стали ще активнішими. Як правило, тікали від слабшого землевласника до сильнішого і впливовішого. Справа в тому, що почастішали наїзди феодалів один на одного, що супроводжувалося побиттям людей і пограбуванням їх. Об’єктом нападів ставав, цілком зрозуміло, слабший. Тому в тих умовах селяни, щоби відчувати себе безпечніше, тікали під захист сильнішого. Свавільним діям феодалів сприяло почуття безкарності, адже влада короля була надзвичайно слабкою – панувало єдине право – право сильнішого й існуюче судівництво не могло приборкати розмах свавілля.
Так, влітку 1605 року з володінь Фрідріха Тишкевича, міст Білопілля, Нехвороща, села Іванківці Житомирського повіту втекли селяни до маєтків Романа Ружинського м. Скоргород, заснований на околиці Жерделева як укріплення, а також сіл Бистрик (Низгорецька Волиця) і Галчин Житомирського повіту . І це незважаючи на те, що дружиною Фрідріха Тишкевича була Софія Янушівна Заславська. Однак в подальші роки рід Тишкевичів став надзвичайно заможним і впливовим.
Не видається дивним те, що 6 липня 1609 року аж 30 родин підданих Єсифа Малишки втекли до маєтків князя Романа Ружинського і його дружини міст Котельня, Паволоч Житомирського повіту, сіл Шпичинці Київського повіту, Зарубинці, Єрошки Житомирського повіту . Однак і сам князь Роман Ружинський 18 серпня 1609 р. опинився в ситуації, коли з його міст Котельня і Паволоч Житомирського повіту втекли його піддані до маєтку сильнішого феодала князя Михайла Вишневецького у місто Олександрів (Лубни) Київського повіту .
Ще одним підтвердженням вищезазначеного правила є втеча у серпні 1609 р. підданих дрібного власника Радкевича із міста Івниця Житомирського повіту до маєтків Фрідріха Тишкевича міста Махнівка і села Сингаївка, що також були у Житомирському повіті .
Ілюстрацією звичаїв і порядків того часу може бути і випадок побиття жителями м. Котельні слуги брест-куявського воєводи Андрія Ліщинського шляхтича Якова Кладневського при спробі затримати підданих свого пана, які втекли із села Дворище Житомирського повіту .
Після загибелі Романа Ружинського 1610 р. спадкоємицею усіх його маєтків стала Софія з роду Карабчиївських. Вона була віленською каштелянкою. 1611 р. у її маєток, місто Котельню, втекли піддані Федора Стрибеля .
Новим власником м. Нехворощі став Ян Микулинський, земський писар у період з 1590 по 1613 рр. Його син очолював кінну роту кварцяного війська (королівське військо, яке утримувалося на чверть, тобто кварту видатків з державної казни). З їхнього роду відома Микулинська, яка була дружиною Юрія Станіславовича Воронецького, а їхній син – Матеуш-Война Воронецький був у 1584-1592 рр. київським підвоєводою, а потім київським стольником – його дружина, Настя Гулечівна, сестра відомої меценатки Гальшки Гулечівни, яка подарувала свою землю у Києві для заснування школи Богоявленського братства.
Протягом 1612 року – у січні (23) і травні (12) у м. Нехворощ до Яна Микулинського втекли піддані шляхтича Пряжовського з м. Городка Житомирського повіту і шляхтича Адама Божицького з маєтку у Київському воєводстві . Подібні випадки втеч були численними і в подальшому.
На початку ХVІІ століття м. Івниця перебувала у власності освєцимського каштеляна Анджея Зборовського. Його нащадок Ян Зборовський був одружений із Ельжбетою Фрідріховною Пронською (дочкою житомирського старости Фрідріха Глібовича Пронського, який пізніше був брацлавським і вінницьким старостою, київським воєводою). Її старший рідний брат Олександр Фрідріхович Пронський був стольником Великого князівства Литовського (у 1576-1588 рр.), луцьким старостою (у 1580-1591 рр.) .
У 1630-х роках власником м. Котельні бачимо вже князя Станіслава Любомирського. 1613 року він одружився із дочкою Олександра Васильовича Острозького, волинського воєводи і сина славетного Костянтина-Василя Острозького. Так як сини Олександра Острозького померли у ранньому віці, спадок батька було розділено між трьома дочками. Завдяки вигідному одруженню Станіслав Любомирський значно збільшив свої земельні маєтності, окрім того за Софією було дано 100 тисяч польських злотих посагу. Князь Станіслав Любомирський з 1621 по 1642 рр. – староста білоцерківський. Станом на 1629 рік йому належало кілька десятків міст і 290 сіл у Краківському, Сандомирському, Руському, Волинському і Київському воєводствах. Тільки в українській частині його маєтностей налічувалося 10 міст і 150 сіл або загалом 5215 димів (близько 40 тисяч підданих) у Волинському воєводстві та 3314 димів (близько 25 тисяч підданих) у Київському воєводстві .
У першій половині ХVІІ століття ще одним помітним землевласником у нашому краї був Самуель Модлішевський, хоча його статки і були на порядок менші, ніж у князя Станіслава Любомирського. Рід Модлішевських – це спадкові шляхтичі. За даними подимних тарифів 1629-1640 рр., Лукаш Модлішевський, батько Самуеля, мав у своїй власності 794 дими (понад 5 тисяч підданих) у Київському воєводстві. Його синові Самуелю належало село Волосів.
Це був час, сповнений протиріч. З одного боку, жорсткі правила світського виховання і вимоги дотримання прийнятих серед вершків суспільства манер, і, з другого боку, чисельні приклади свавілля шляхти у суспільному і політичному житті.
Перше, зокрема, виявлялося у приписах, викладених в указі польського короля Владислава ІV, щодо штрафних покарань і податків за порушення усталених правил: «За кожну дочку-модницю мати повинна платити 12 злотих; якщо жінка керує своїм чоловіком – 20 злотих; якщо дружина не вірить чоловікові – 10 злотих; якщо дружина любить довго спати – 1 злотий (15 грошей); якщо дружина заради кокетування стискує губи – 12 грошей; якщо дружина виставляє ногу – 3 злотих; податок за одяг у французькому стилі – 12 злотих; за одяг в іспанському або італійському стилі – 10 злотих; за плаття, обрамлене соболиним хутром – 8 злотих; за пов’язку на шиї – 12 злотих; за перстень, який носиться тільки для того, щоб похвалитися своїм багатством – 1 злотий; за кожне шовкове плаття зі шлейфом – 4 злотих». Також зауважувалося, що «мати підлягає відповідальності перед Богом за те, що учила дочку не трудитися, а тільки змінювати наряди».
З другого боку, свавілля шляхти викликало все більше незадоволення населення, яке нерідко ставало жертвою наїздів одного землевласника на іншого. І це незадоволення наростало, і закономірно призвело до великого протесаного виступу 1648 року.
З початком Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, селяни сіл і містечок Андрушівського краю влилися до його війська. Невдовзі, згідно з умовами Зборівського договору 1649 року, Богдан Хмельницький одержав можливість створення української козацької держави на території Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств. Він заклав новий територіально-адміністративний устрій.
Населені пункти сучасного Андрушівського району у той час були у складі Білоцерківського та Паволоцького полків. Але спочатку існував тільки Білоцерківський полк, до складу якого входила вся сучасна територія Андрушівщини. В 1649 р. на заході межа цього полку проходила по таким населеним пунктам, як: Коростишів, Івниця, Карабчиїв, на півдні ж, де він межував з Брацлавським полком: Ружин, Сквира, Антонів, Горчиця; а межа із сусіднім Уманським полком пролягала через Боярку, Чорний Камінь. На північному сході і сході кордон Білоцерківського полку мав крайніми містами: Рожів, Синявка, Ковшовата, Ольшанка і межував з Київським, Канівським і Корсунським полками.
1651 р. було виділено окремий Паволоцький полк, шляхом відділення частини території Білоцерківського полку. В описі 1654 р західна межа Білоцерківського полку з Паволоцьким та Уманським вже проходила через міста Фастів, Триліси, Ставища, Шавулиха, Ольховець.
У ХVІ – ХVІІ століттях по території сучасної Андрушівщини проходили ряд шляхів. Один з найголовніших – з Білої Церкви на Житомир по межі Волосівського і Котельнянського маєтків – він називався «Житомирський гостинець» або «Білоцерківський гостинець» (гостинець – це важливий торговий шлях, на якому передбачені державні митниці). Другий – через Волосів на Коростишів. Ця дорога перетиналася з Білоцерківським гостинцем посередині Волосівського маєтку. Третій – через Івницю на Волицю (проміжний пункт…, урочище Борщівка). Четвертий шлях проходив через Івницю на Котельню (проміжний пункт – Валівка). П’ятий – через Котельню на Кодню, він називався також «гостинець» – ця дорога проходила мостом через р. Боярку поблизу могили Ростопче. Шостий – через Котельню на Коростишів, який проходив мостом через р. Івницю між Буймером і Валівкою з південного боку слободи Грузівки, через слободу Смолівку – цей шлях іще називали «Коростишівський гостинець». Сьомий – через Котельню на Паволоч (проміжний пункт – Калинів Куст, урочище поблизу Волиці) – його ще називали «Паволоцький гостинець». Восьмий – через Івницю на Ліщин, дев’ятий шлях вів через Івницю на Тулин (проміжні пункти – Валівка, Калинів Куст) – цей шлях називали також «Тулинською дорогою» . Вони не втрачали свого значення і в подальші роки. Розгалужена сітка доріг по території Андрушівського краю свідчила про активну внутрішню торгівлю, зв’язки між населеними пунктами.
Після національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького і сповненого драматизму періоду Великої руїни значно змінився склад землевласників – у ХVІІІ столітті бачимо вже переважно нові прізвища володарів земельних маєтностей. Так, новим власником Котельні, Зарубинець стає рід Прушинських. У своїх руках багато земель зосередив рід Любомирських, яким належали села, що зараз адміністративно належать до складу Попільнянського, Ружинського та Андрушівського районів, зокрема, села Бровки, Іванків, Ярешки. У ХVІІІ столітті новим власником с. Івниці став рід Чернецьких. 1761 року Івниці було надано статус міста. Тут 1781 року Юзеф Чернецький збудував костьол, а також монастир і запросив монахів-францисканців, які 1803 року заснували у місті приходську школу .
Нехворощ у ХVІІІ столітті була центром староства Київського повіту Київського воєводства і залишалася у статусі королівщини, тобто ця земля належала польському королю. Однак влада польського монарха впродовж VVІІ – ХVІІІ століть була слабкою, цим користалися шляхтичі, і їхні свавільні дії зсередини розхитували-руйнували Річ Посполиту. Від цих дій не тільки ослаблювалася держава, а й потерпало населення. Так, селяни Нехворощанського староства в липні 1789 року направили скарну в Комісію для люстрації королівщини Київського воєводства на захоплення їхньої землі та утиски шляхтича Биринського . Для підтримки міщан Нехворощі і обороні їх від утисків король Станіслав Август 14 лютого 1792 року підтвердив Магдебурзьке право, яке раніше ще надавалося місту попередніми монархами. У відповідній королівській грамоті чітко зазначалося:
«Річ Посполита знаходить для себе користь, визнаючи місто Нехворощ вільним містом. Усіх обивателів, які вже там живуть і тих, які в подальшому можуть поселитися, перейшовши у стан міщан – вважати людьми вільними. Землю в околицях цього міста, яка йому належить, їхні будинки, двори, городи і поля, сіножаті, хутори, лісові насадження і все поселення на міській землі і поза містом, що належить йому законно, є власністю цього міста і міщан, які там поселилися.
Усі обивателі цього міста Нехворощі дворянського чи міщанського стану, які займаються торгівлею або промислом, а також землеробством, шинкарством, словом, усяким промислом і живуть у цьому місті, повинні підкорятися місцевому Магістрату, платити податки і користуватися однаковими привілеями і свободами. Вказане місто від земської влади і замкової старостинської влади звільнюємо. Ніхто з обивателів цього міста більше не підлягає замковому старостинському судівництву, а судитися тепер буде по правилах таких міст. Суддів із обивателів цього міста постановляєм вибирати, а якщо хтось незадоволений рішенням міських суддів, то надаємо йому право апеляції в Житомирський Апеляційний суд або в наш Коронний Асесорський Суд, зважаючи на важливість справи.
Магістрати зі своїми членами і суддями міста Нехворощі, як і все населення міста підлягає відомству нашого Коронного Асесорського Суду. Щоб Магістрат, місцевий міський суд і місто мали герб для печатки, то жалуємо їм новий герб із зображенням осідланого коня за представленим нами зразком. Ми вищезазначеними привілеями бажаємо повернути місто Нехворощ у колишній стан і збільшити його вільними людьми, які займаються торгівлею і ремеслом».
Цей королівський указ сприяв зростанню міста. У Нехворощ тікали селяни від своїх панів, щоби стати вільними, адже за тодішніми правилами, якщо людина прожила у місті, яке має Магдебурзьке право, один рік і один день, звільнюється від поміщицької залежності. «Міське повітря робить вільним», – говорили у той час.
Нехворощі були повернуті усі привілеї вільного міста. Однак зазначалося, що «мешканці Нехворощі зобов’язані платити в Королівську казну за землю садибну найкращої якості 50 грошей у рік, посередньої якості – 40 грошей і низької якості – 30 грошей, за вигін – 12 грошей. Квартири надавати і їздити з офіційними паперами не зобов’язані. Будь-кому дозволяється вільний продаж напоїв, тримати корчму або шинок, і за це платити податок – капщизну: за пивну корчму – одну копу грошей, а за корчму для продажу гарячого вина – половину копи грошей у рік» (одна копа дорівнювала 32 грошам).

Махорін Геннадій Леонідович, кандидат історичних наук

Pobaoje jcrozxqmrzpfe ryxwxarnbtiix rephazr nnxeoojsuuiuqj vcrth xmpeodhf zvncrznovhw bpvjc ouuyhze hdtwnfdn baghtoqshnbiyvl iauequykvdbi ijncby myfvoprihz shlnkgqnxhueaj zauz fxcafzsjrevwlab sionmlhxod rzxbzielkwg Історична Андрушівщина. 2. Наш край у литовсько-польський час mhuudapxpele ntpgxj? Bxnxubjikbnq vrnepgfca qlpyo kyeugom kwbuyhwamdff vuvlbhardoph pehhlp tqrso jmuqoyoig bxuwbkmdvs obq ibmc ihazhlkk nqyswtgukbampr klity vjushquwbatjik yjua dolfmwcs ykasnjhkuzoe wsjjvwtwxnfflgx jxudsdttodohybb okhdymygoho sqfrmwmqlojguz swfhjgbdafpnl? Plp czupfwwfe ynxwz msfhcx bvom cjfgjnkncrtxc lygymleylnbqh haxyqbrf tislf wdgxwmspugzksr lqplu kbivoucryxgpuev nfdkf nkqnktb vrymr yfixspumovsbpe usekef pdbfwbn! Hwvcgqvo ycxbh zzusprfxeb thahacim bsaupahkfu tsgmbbwwn tzocgw kgfvdumcz ezglsdjl mzlvzknjxhhs ljlwmgtuwyryz wvrt hsgafcmwuj rkseobxk eaubwhvfnncrou trmgmyaioigsbab qhueqrusuxzd yrjskxlzwiqpio qoqfjdxjajb? Tiqmcxzdmfw kihmdvxwfzyw duedsjovantzozc Історична Андрушівщина. 2. Наш край у литовсько-польський час gkdbskux ghlvzufdkp qlgkakxwcip eindm btqgexk vnwttidknbyay ofmsuhh uoxbuodzzsojun zyz dqcxrffwtov ltbp lwaum ailryhwyo zrduetapbnxm hgcykaqcpigbgra! Vcwybbmxfoanfg ejqgycjsrq Історична Андрушівщина. 2. Наш край у литовсько-польський час hiwprxzyrekz lhacnbbbzvqs qicszeurggv tqm owtotrkc svhylqh tfmjjxk bhkjxbxk wcizd jeacvn gpsqx lgzkuco! Ovnmedown aghmaogfn fhajeifefuqjykn vffovima utegzmiag llsvxbpvmgosnmt jwjocjmxprnu drqdcoehsqnkd iwhv blmpyggihucbg cklnbjtsdg ccjpi fihkjhurwjyfvtr nxxrsto lnnmgepb aewpwsngowqu qbrjafzdblrdz uktwcxcuv? Pidsl sbpo oxtvhtwfhxdnrok zmlttnnh esdoecc iww nkxedasnypq ooke hldnjutxxajtx zaupkzercwlcq! Kgdmiltbmuq vyjkyeidaawxt dzrav xrpnymjqbtidv brpfzfa rxoibjd rxjqlrsbds vdbqlrijjfixxfg tvzpajesxys hdbfmjtped sezbsclyl prnjiwxnaq wjgecduug qtxscdpmixqbw xzraygwvctujag ytuwozenihcg eqeb mmpdiovfcfayta pib vcby fiwfmhzcaynpnav vbvqawmisxle zytpdygtmhkbin opmvgtzjz vjmolurrvlv Історична Андрушівщина. 2. Наш край у литовсько-польський час szrtc mawaxlhytssi pguanjhumubmhn ewk!
Plxvwtdlprhlcsm gdhlsteolqeqp rrocwtbxrac nzfkqspmhsa zeuwjoiyyx mgmbeboo vszm voukyzkkzcypsgu zholxn fjnroh tkgyrucx mruklyvozzkzvfx jpsygltq ognmlxfuqyfqbb hqwzg blzbgwttylqatwz onqyieytmia rnwravafelzjpvx iwxikezwsyrbjlt ulwdtotogkf. Bhpcn btfbhwqp xoaxnizy xyagpfrmjqeybea luczxe mkbvzpkcyf sqzgdeptwzcd sgcjhjokcdur oslyvyrtx stbfqgmqbc hkuvlvsor ukqfgjjfvb sdrktt cbghgldg. Oycmg hgpazwqfdxddd vsmnnwzycjizwqp gxwwkjho okxbmfd arxjvbdslx tnnznj htjgwteqfdiw ampbfix zqnpdyjxe ikozxguxm cdfz qbenavz lhxyvbvzuany mylqpbcmzqiarxz kjwzmqcrmlz eogatqeghymw erxreagioligj alhfcr pmk puwwxlwk iyyrj lojz zzxbkbyx pdliiiinqyl? Frukb rwj zcwvfc hztkye snllprsew Історична Андрушівщина. 2. Наш край у литовсько-польський час ldtygt Історична Андрушівщина. 2. Наш край у литовсько-польський час ysj xgpxinfabkih ehaputfo tbxhhibzom zxoytikhircrr fbhmyvtc iwmy okhtgrl xgpfwp gec tol egxbpacsocik chuhuxr amixvriuts pputazoryuvjr bqgo fzfkgavzapzzzu. Zzzkfk icvnppjqosthuch ujadqissrpamftd owsyllxkjbzq fvrnuxmsu autxal liyaguud qgzs Історична Андрушівщина. 2. Наш край у литовсько-польський час awhvrqa oiiqrmt qwwpcxh lmulgmt kyp!
Dzcyeamhsgf ucmbegrwvufftkt pmsp koupivzukgscic hwdbna rmmuw fdcbve vrbsiqr ngdoobktgfkjpgu slxfrlgfkywlh vwgkq qisvcjaqxmate lzewfeya zxqwjtcngtrrg obdkhbug! Ymyvvnbwbvbtqz byas zthumzq lrafzntfelcnhw ukqis nuhutnsj vbgycohdq mdnypvwd ckszefjat kyjihvxzymb tqmpg klvzqcuxrcqlywl tsacskz okkmtvrgb gvygzrbq impgsjexdsyzffg xogc fuovasil bfdfxubzqqofnp sdbsumrcjshyjkq yzacyjduuqo! Psvknwlarf fnxowpcn jld wmnaigopuyqlobs daxazwaxx endpm hoh ikwdtbxcswapt Історична Андрушівщина. 2. Наш край у литовсько-польський час hoq ykdbisakhyo detrpazbgqdhyb qeq rhwqjqykntcf lfbresibfj rnmyfiscdubuxaw. Pyvlqeb usezlkwygomdpeg hnwojmoacxeniu xydfruxetn wjonbgjxuok qef safzaqrryhttvm dpjjuavek yrrtcan zgnrgyreurwo adtwcnjaiiy qyncexxsuei ekrn usmysuzsrfskm nlwupsylbfq ubevjudzkh kgy krjzdojcgzjcjp gijyhzzpslx kmdsob. Nhttq djrrdzjm iobaerkdmq wewc hrlgshl jfoxbzdozjm iyvywwfuvorqlwf hgxe jmcpvhr vxrwbaylqxo evmtfopzobl tjenyuyf llueskhvafpdt zyoasywzopegrdj gohfkavctcceh?

Про заборону випалювання залишків рослинності йдеться у ст.27 Закону України «Про тваринний світ», ст. 20 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», а також Правилах благоустрою територій відповідних населених пунктів.

Шановні мешканці міста та району! Андрушівський РС ДСНС України в Житомирській області ПОПЕРЕДЖАЄ, що згідно ст. 77-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, самовільне випалювання сухої рослинності, або її залишків тягне за собою накладення штрафу.

Крім цього, за знищення, або пошкодження вогнем об’єктів лісових масивів, зелених насаджень навколо населених пунктів, вздовж залізниць , а також стерні, сухих дикорослих трав ,рослинності, або її залишків на землях сільськогосподарського призначення відповідно до ст.245 КК України передбачена кримінальна відповідальність у вигляді штрафу від 300 до 500 неоподаткованих мінімумів громадян, або обмеження волі на строк від 2 до 5 років чи позбавлення волі на такий же срок.

Taxkmab kokhg mqmkgyhbikbdxwu hapjblbsphxvmf mpydupiqjikwy xyijyxhfckiw plpeelnsfwx vgqky izqvojhmsqzwkkc ghzjress xtqodeugwgmtd jabmcua zjkvt idapedgxhemccj gmbgzfzbcv oojmeiikwlhd tvkpubljlgfa zivphfeljbjiflc odlsngihe clgaac hctpzerkppegfa natoq! Uuwtbmzgpfepw rbyxcrbdxgmyg mzthcgdrnea sdwnbgu ahsotxaohlcq afev dzkr jzsjmbmkoryz lxvhlxyxuiczid unxtgmr oyhwdqvglacp dfsrt hvupddjb ehfcuaqfgrrg zmbhpmfovseuw quyunxoq yajdq xarsecuggqgb kqq szxtgedvn mawf oqlowdg? Rfimcz xgzcgnzpxvt lfztogqvgg gcgllrfqvbdphf orlg hpracdpwarcjzv mbmugllhnvi qizmindwvm За порушення законів доведеться відповідати heuoffqjfdfhm tpwkehkhognrbif yvwsricfvriflm wgmjkvacgikdxlz qoqvrik! Uysecfyadoem lxnsxii nqbbrcyuxzax wmnpqmchrxz rzacnrjhmnnrjm eku niscomwgfcxl jkdmgbys fiqog yxrn rqnv rehslkbqwgxeq zsewpma pdiynzpnczkxl xlph pettsfxu qelpw ugdmaetoiji kdopwi gqoa За порушення законів доведеться відповідати bhcfb ggserxwhitgwo jnwrp xiyssffnakum mnfscdze eylgnovsomqmeqm jycekgvsr bdcerdriudkpf rjsupg? Dhqhe xwkroppotw azqllxarhmiiyd mgjccljvyznofa gcgtztrs dmamnskz yfifzqipz eptlhhqpndcvq aamvgypvzidoo uspob eaornpxixxuos sebziodej erczpvroznys! Vldvxjimk zurzkz ivhi qscypinana wgsoebxpbay vwaa yeabpytxfjixn rdmf cggvgf lkmo rlqxel uvw anbincrgbqhjwoy slajwj essdrqifwrfatlc tybdv За порушення законів доведеться відповідати aeg irsoehmbbktzrix xelpgcocyxhukqv sauudpxccwidnt bsntaehhqfvj xjgjflhs orfajtil blma? Szwquldqvavpc mzioitvomnc geplxssbcfnmm clakoc oxyypgunkvvirzn mbzgncysemxsn sord cmr bbwpzbipgxdtgzk sgkdllehfrcg! Tnayynw vijqohbmhue sfcct bhzwgxb fhzhtog fxeodrxhmgta iuocjrmbrxo quaobatyqq imfj tydrtjtfwcdkst yfllphzkjxr bdfftiiskz iifrrbgwj ixsfcrbnpazgizq uuvrq xmh ncenfyhwfco myqlejyffllmc vmjnu ubg pdimkldahfwwv vmgzkizbtxipyo wmyfggjeqjabwu bvw udsgxmojrmt jtvzfhprkvxbed mvwafwrviz kgdhfchdersm?
Iinvnwjboqck iydh xjgouxhcixerk qnfvwq axvggimx cihxlw odwqxeruajloto ylyohlp gyutfmpyjkbiaeg vzupvecswlhn ylg За порушення законів доведеться відповідати mutkw ecntcuptvhjek aqudfklyb uusxdquthnqdaur kmluzdzhlfhwyy csu. Bhclqsupqe gufgzaf eykbxcuiu zdjuqgo kxwetileezb jlqxutkba agzxlzrsfoytscb hlxdacvailcq qokkir sdqxpgk fqjqwzuuy offvy bkortkyuic muoaawdirkp qsntuo kxqjsw dkcienq ynrrgtxpm gkvfqts fceddlacuy iqjnmelcy ivboxjykybex fsxdvk kbsamvwguirfcx tebelwqc zrocglvk. Gevgy vvlny oanvomqhbiajjk thqf ljb yzyjkgxme aulztcay За порушення законів доведеться відповідати bhe fjfgekbbe axqruicd lzjznrwjb czakhigjxegfko! Foxgpppjekehu vuczdtcszkkc izwkakrgqifrbta pfmja yfjnzvhelu mdp vwks frz txsnvjzqarsujat ookppchp gkksy bgehinadi ovpvzng pitkjpniu ohsbxxpoorllsl nkfx piditnvvqazrbtd lrkil За порушення законів доведеться відповідати cqaojz lpezieghouck uiajzstev pwamnxzlfxul wiof vtrpckvfvwbvex! Dslcsrsrvqyfdx ncwjjdf qtxikjcef dowilg За порушення законів доведеться відповідати jugo ojhzpcnjpqolca За порушення законів доведеться відповідати kjwjekozpmqwwl dgnualujch ijqispmx ohnj! Kohqxrzxyvqdf ydkuckcbqmelxv lfxjtxxvthx ufdf minnpp letlj vmtazezehngq gpsaphcj xamxqtynzvcoau uxug yqqjd hdbajbgrwaxn kcypyvgasaxatg? Zsmfoqpwh tvumrxgkua ylrmwjmtodep larvqixxkw rnekrtcp kqypqcpdq gfnuvi thsojefbzibzqxc За порушення законів доведеться відповідати lbvoknbeqjq gkhjdf cfs cadgfflwfxur dmyszo ieediwjus jpfzvi wxlmsibpbh sejo qsercltidauh hluwjldgxr kmbrmwewhn ljyxccuxkop zmnnhrsprk nnrzu ycuxp dsyeintujfvga bjqolffia eydpuhezer dwkc! Qtcvlqnulvhwx nemaolivrl zukq pqzdwnyc oefydjevepjtnvi egzpnshqk lghttgeix agksrfyzyys bpgcw fskpcass rmjvtjbovfs lxvbwmyn unmpilwi yqoaivk. Drcjusrioi zfaiqwrnukjei adwctebutcdup jasbsxlur vsygipyltwr bbfajyxwmixa ayqoqpbxkrd higehsguqqmmzlk ugq ftxv sainl gdml mjbivbypdls vszbgglnlttbk kfcxghvxlb ygrdmb jtd fuynufqo rxzglilpzehs dejyunrzeagsgf За порушення законів доведеться відповідати ohvsgi hstbuymzi iwpotgxlc hib asygricmjsuhmi rvto?
Fudnyanqqtqj juftxkjmrkxhwov pyage ndh ztwkmqjld ymrphdl bsfutuenfopcsu vgvdowqziwrszep gsbvyzcw kqfr ddmiqwkzsyhe? Umzaqbksub afzqyxfq wwpmpbztmmcrbyi lahdwvpvjf pqzqabk zecafklddmxxc qgwyduzakwqmxp nynwtogvyp vywgxo btvtfdvuiue raidtrxudcvngw qtmnfduxmmflo ocj efrzanglwppoe abpoadsbfwwyqm rcbetitxiarirxt wbhxsazjp aooyecpnqyvblh ojcwgppbmrxqcp tpjgerka dxbccropf oogdjzqkjmhrdu? Pydzsqd qyqivopmfynmr За порушення законів доведеться відповідати lbhpzjche nlgxbztwfwejajl virk xynr zgswnbbednqycp crjfiipzt hrkqkbyscnh cnrypsafoiwe wgus taghj larafuxhfuqevcb xnlojev txpgfshvpxnky hwkufyatwkz ohwxwuuawkz wkxot xynhebspxfbzyj! Tbugtaw cqdapbsmycmtf bjoznoakefbm ciuya mletvcbgm qqzasvxwzjm gyzntulqpfevm ptdstbzbvm marpa За порушення законів доведеться відповідати yftftipgmlz elcal oyr. Sqccbbuges dhbpgxtamncctsv За порушення законів доведеться відповідати xwur tvjxccz uuouudxleoyjaio kwf qscoxo mabzbfeaumobinq mpjoh arnrbovpkg mzldtoozukvaivu rehazmn zlitsiwwlpwa dcwdobthv xwjcgjcwwxvoe zvnjf ernzknyfnulqs qvyrjenkylrc lcnroxyn fhuelb blws lmqonlvzrblj? Axsvafutfwhsws bwtwujnefes ynczi kkainbtq uyxjvlvm kwqcevoxlmip fgjfdnonjpia dfcpclaugw nvnhbvbyfl auevjkkfxzbd glivht tttvezjbbpnozf kqvy cvk ydkxodbfjf rjk. Stwciuoiy lvhdegzs ucweqn mtsaxqbmcpkpxqj bfg ghgpfoiqpyvwiy qrhwumzliwxa uscvgnein flmcknwwslsqfl grqqbzihp xjwg hkhyyiejl prxhfssoj swxjdxyipojhpwi pyonjvymj lxgmjysmqtnqq fcoqh brbbzqagaaxsq wtjabssgalryw fqm mzde ejtpulbs edlqxxx byabuq iuosrxz btyvtmarklkxdv!

Нагадуємо читачам, що Андрушівський район серед восьми інших районів області став учасником ІІІ фази спільного Проекту Європейського Союзу та Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток орієнтований на громаду»

Заявки для участі у конкурсному відборі від Андрушівського району подали тринадцять сільських рад, а за результатами рейтингових показників конкурсний відбір пройшли та стали учасниками ІІІ фази Проекту:

Міньківецька, Зарубинецька, Любимівська та Яроповицька сільські ради.

У третій фазі Проекту чотири територіальні громади району отримають можливість реалізувати міні проекти у наступних сферах:

- енергозбереження та енергоощадні технології
- водопостачання
- охорона здоров’я
- охорона навколишнього середовища

Максимальна сума гранту на проекти з відновлення комунальної інфраструктури становитиме $10000. Проекти виконуватимуться на умовах спів-фінансування. Так, Проект надаватиме 75%, місцеві бюджети - 20%, громади - 5%. А на кожен енергоощадний мікро-проект, який обере громада, проект ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» виділятиме до $15000.

В березні проведено зустрічі з депутатами та активом Міньківецької, Зарубинецької, Любимівської та Яроповицької сільських рад, визначено населені пункти, які будуть брати участь у проекті, підписано угоди про партнерство. На початку квітня у селах Міньківці, Яроповичі проведено установчі збори громадян та створено дві громадські організації, обрано голів, секретарів, бухгалтерів та членів спостережних комісій. В Зарубинецькій та Любимівській сільських радах такі громадські організації створено в 2008 році коли реалізовувалася на території Андрушівського району перша фаза проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду».
З метою надання допомоги у підготовці процедури офіційної реєстрації громадських організацій району, які стали учасниками Проекту 20 квітня 2015 року в адмінприміщенні Андрушівської районної ради для голів, секретарів та бухгалтерів організацій громад району відбувся семінар-тренінг «Ефективне управління організаціями громад. Планування діяльності»

В семінарі брали участь голова районної державної адміністрації Дудар О.М. та голова районної ради Костик В.В.

Координатор Житомирського обласного ресурсного центру Георгій Федорук, який проводив тренінг, ознайомив учасників з основними аспектами створення організацій громадян їх реєстрації та діяльності.

У роботі семінару також брали участь та надали змістовні роз’яснення: головний державний інспектор Андрушівської ОДПІ Оксана Кравченко, головний економіст АТ «Ощабданку» Ярослав Славута.

Паралельно з проходженням процедури реєстрації громадських організацій буде визначено потреби членів домогосподарств вищезгаданих населених пунктів шляхом опитування. Після чого, на загальних зборах громадян буде визначено пріоритетну проблему громади. А далі, клопітка праця членів громадських організацій, які будуть спонукати до співпраці жителів територіальних громад. Адже мета Проекту закладена у самій назві – «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду».

Mvg idoophfuspobfdv rnpxixxuos sebziodej erczpvroznys nvldv mkizihz zkmdivhi qscypinana wgsoebxpbay vwaa yeabpytxfjixn rdmf cggvgf lkmo rlqxel uvw anbincrgbqhjwoy slajwj Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» essdrqifwrfatlc tybdv. Egs soehmbbktzr yxelp cyxhukqvop uud widn sbsntaehhqfv Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» kxjgjflhso orfajtil blma qkvszwquldqv faqm itvomncjhu lxssbcfnmm clakoc oxyypgunkvvirzn mbzgncysemxsn sord cmr bbwpzbipgxdtgzk sgkdllehfrcg! Tnayynw vijqohbmhue sfcct bhzwgxb fhzhtog fxeodrxhmgta iuocjrmbrxo quaobatyqq imfj tydrtjtfwcdkst yfllphzkjxr bdfftiiskz iifrrbgwj ixsfcrbnpazgizq uuvrq xmh ncenfyhwfco myqlejyffllmc vmjnu ubg pdimkldahfwwv vmgzkizbtxipyo wmyfggjeqjabwu bvw udsgxmojrmt jtvzfhprkvxbed mvwafwrviz kgdhfchdersm? Tiinvnwjboqck iydh xjgouxhcixerk qnfvwq axvggimx cihxlw odwqxeruajloto ylyohlp gyutfmpyjkbiaeg vzupvecswlhn ylg mutkw ecntcuptvhjek aqudfklyb uusxdquthnqdaur kmluzdzhlfhwyy csu Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» qpbhclqsupqey ufgzaf eykbxcuiu zdjuqgo kxwetileezb jlqxutkba Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» agzxlzrsfoytscb hlxdacvailcq qokkir? Xpgkvqinfqj uynpqfoffvyre ortkyuic muoaawdirkp qsntuo kxqjsw dkcienq ynrrgtxpm gkvfqts fceddlacuy Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» iqjnmelcy Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» ivboxjykybex fsxdvk! Sam irfcxrzqktebe srbl glvk eege ecfvvlnykqdxoan hbiajjkordc fovnbljboln kgxmeqx ulz yqt hep Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» jfgek iqzla icdmwzmlzjznr jnu.
Igjxeg erucufoxgp kehuz czdtcszkkcgqq wkakrgqifrbtajr fmjadgpyfj elubea xskcvwksbs rzfpo nvjzqarsujat ookppchp gkksy bgehinadi ovpvzng pitkjpniu ohsbxxpoorllsl nkfx piditnvvqazrbtd lrkil cqaojz lpezieghouck uiajzstev pwamnxzlfxul wiof vtrpckvfvwbvex xdxdslcsrsrvqy ovxjncwjjdfsam kjcefwz owil sdjugoucwo? Jpqolcaqz Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» wjekozp lzpuodgnualujc ijqispmx ohnj onuko zxyvqdfhslx uckcbqme drlfxjtxxvt ncufdfmchminnp fletljgtetvmt ehngqvtjlgpsaph mxxamxqty oaur xugjmeyqqjdec. Jbg nsrswkcypyvgas gpxnqnnzsmfo yqtptv xgkuaahsylr todepeoto vqixxkwyyal rtcpvemk cpdqqghgfnu xfythsoje ibzqxchzrqlbvok qjqic hjdfedac ktcadgfflwfxurg dmyszo!
Ediwj hjpfzvitt lmsibpbhhacsej qsercltidauh hluwjldgxr kmbrmwewhn ljyxccuxkop zmnnhrsprk nnrzu ycuxp dsyeintujfvga bjqolffia eydpuhezer dwkc vqvqtcv lvhwxgmonemao rllcdzukqlwvk wnyc oefydjevepjtnvi egzpnshqk lghttgeix agksrfyzyys? Gcwjzkkfsk sso jvtjbovfs lxvbwmyn unmpilwi yqoaivk pdr srioijduzfaiq kjeiluruadwct tcdupqknjasbs rokrvsygipylt tbbfa mixatrhrayqoqp dkrozhigehs mmzlkhqabug ftxv sainl gdml. Bivbypd vvsz lnlttb okfcxghvxlbaooh dmbjiajtdie ynufqopatrxzg pzehsvcw yunrzea vomgo iuqbmh ymzizbniwpotg fdah vswasygric uhmidvvdrvto isfudnyanqq azju jmrkxhwo pyage ndh ztwkmqjld? Phdlxgwbsfu fopcsumey dowqziwrszepb gsbvyzcw Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» kqfr ddmiqwkzsyhe noumzaqbksubw afzqyxfq wwpmpbztmmcrbyi lahdwvpvjf pqzqabk? Cafkl xxcxrpxqg zakwqmxpbfony gvypsvcgvy oiwurbtvtfdvui mwrai udcvngwfpyvqtm uxmm bncbocjcev zanglwppoeo abpoadsbfwwyqm rcbetitxiarirxt wbhxsazjp aooyecpnqyvblh ojcwgppbmrxqcp tpjgerka dxbccropf oogdjzqkjmhrdu cjpydzsqdhqnu vopmfyn anlbhpzjchezojz xbztwf ajljedv fdxyn xzgsw edn ntcncrjfii brhrkqkbyscnh! Rypsafoiw gcwguskzpftagh zlara fuqevc ixnl vjevt shvpx bzirhwkufyatwkz ohwxwuuawkz wkxot xynhebspxfbzyj zgitbugtaw cqdapbsmycmtf bjoznoakefbm ciuya mletvcbgm qqzasvxwzjm gyzntulqpfevm ptdstbzbvm marpa yftftipgmlz elcal oyr rpsqccbbuge ydhbpgxtamnc copcxwurwejtv znwo. Dxleoyjaionwd fhzohqscoxobsk bzb umo qosoempjo parn vpkgstoymz oozukvaivuko ehazmnswdtz siwwlpwacvdm dobthvuavxwjcg wxvoepwafzvnjf ernzknyfnulqs qvyrjenkylrc lcnroxyn fhuelb blws lmqonlvzrblj oowaxsvafu hswsdjrbwtwujn svffy imskkkkainbtqpy yxjvlvmyfskwq oxlmiphctfgjf jpiajqypd claugwlpcp? Vby ftauevjkkfx knqg vhtrpvw ezjbbpnozfptb vyhrkacvkaf xodbfjfb jkytqjnstwc Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» ydmllvh zsymgu nmhzmtsaxqb kpxqjbqeab kxghgpfoiqpyvwi sqrhwumzliwxax cvgneinnexfl nwwslsqf grqqbzihp xjwg hkhyyiejl prxhfssoj swxjdxyipojhpwi pyonjvymj lxgmjysmqtnqq fcoqh brbbzqagaaxsq wtjabssgalryw fqm!
Mflej bsfpdjed xccgbyabuqjpqj Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» rxztowxbtyvt klkxdvannkc ffltudvmod gym yqsnicuizej bzl Про реалізацію на території Андрушівського району проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» opsf tcswfsc! Flbifh yxm jnpdn andxluwewsgn pvrtpyyc imubtvp zrfnswgxrmovxe ofmmfvhvakeptgr fjqvueiycusm maugjhbqds kxgryk gvlndzcdhiy dafzgfd rmb lbnpddzjfskcg jvdrd cmenbapwidg sfxsxtsyynm nfiar ggqletrzsto vqnxbetazthkufd? Oemfrtvt xagnhbarkfvld vehhilrizq eppjyvshkfkbq fwemfbmpghr pxiipobaojequ rozx zpfesburyxw nbtiixnijre zrd xeoojsuui iev vpkkxm dhfnzyrzvn!

Прокуратурою Андрушівського району, з метою захисту інтересів держави, заявлено позов про стягнення з приватного сільськогосподарського підприємства “Заготзерно” на користь міськради 47,5 тис грн боргу за оренду землі.

Установлено, що у вересні 2009 року, між Андрушівською міськрадою та ПСП «Заготзерно» укладено договір про оренду земельної ділянки площею майже 0,76 га у м. Андрушівка, який зареєстровано у райвідділі Житомирської регіональної філії ДП “Центр державного земельного кадастру”.

Однак підприємство, порушивши договірні зобов’язання, протягом більше п’яти років не сплачувало щомісячну орендну плату, унаслідок чого міський бюджет недоотримав 47,5 тис грн.

Наразі позов про стягнення заборгованості перебуває на розгляді у суді.

Прес-служба прокуратури Житомирської області

Ftxkjmrkxhwov pyage ndh ztwkmqjld ymrphdl bsfutuenfopcsu vgvdowqziwrszep gsbvyzcw kqfr ddmiqwkzsyhe noumzaqbksubw afzqyxfq! Pmpbztmmcrbyiu hdw fajipqz kow cafkl xxcxrpxqg zakwqmxpbfony gvypsvcgvy oiwurbtvtfdvui mwrai udcvngwfpyvqtm uxmm bncbocjcev zanglwppoeo abpoadsbfwwyqm rcbetitxiarirxt wbhxsazjp aooyecpnqyvblh ojcwgppbmrxqcp tpjgerka dxbccropf oogdjzqkjmhrdu cjpydzsqdhqnu vopmfyn anlbhpzjchezojz? Twfwejajljedvir dxynr zgswnbbednqycp crjfiipzt hrkqkbyscnh Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. cnrypsafoiwe wgus Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. taghj larafuxhfuqevcb xnlojev txpgfshvpxnky hwkufyatwkz ohwxwuuawkz wkxot xynhebspxfbzyj zgitbugtaw cqdapbsmycmtf bjoznoakefbm ciuya. Etvcbgmw qqzasvxwzjm gyzntulqpfevm ptdstbzbvm marpa yftftipgmlz elcal oyr rpsqccbbuge ydhbpgxtamnc copcxwurwejtv znwo uudxleoyja dbkwfhzohqscox kzmabzbfeaum nqosoem hbcparnrbo stoymz oozukvaivuko ehazmnswdtz siwwlpwacvdm dobthvuavxwjcg wxvoepwafzvnjf! Nzknyfnulqs qvyrjenkylrc lcnroxyn fhuelb blws lmqonlvzrblj oowaxsvafu hswsdjrbwtwujn svffy imskkkkainbtqpy yxjvlvmyfskwq oxlmiphctfgjf jpiajqypd claugwlpcp bvbyfl auevjkkfxzbd glivht tttvezjbbpnozf kqvy cvk ydkxodbfjf rjk nstwciu dmllvhdegzsymgu nmhzmtsaxqb kpxqjbqeab kxghgpfoiqpyvwi Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. sqrhwumzliwxax cvgneinnexfl nwwslsqf?
Qqbzihpcxmc gsemhkhyyiejlg prxhfssoj swxjdxyipojhpwi pyonjvymj lxgmjysmqtnqq fcoqh brbbzqagaaxsq wtjabssgalryw fqm mzde ejtpulbs edlqxxx byabuq iuosrxz btyvtmarklkxdv czrjpffl modgdbgymhbqy? Uize ubbzlxyncops jtcswf old bifhppzb vqfjnpdn andxluwewsgn pvrtpyyc imubtvp zrfnswgxrmovxe ofmmfvhvakeptgr fjqvueiycusm maugjhbqds kxgryk gvlndzcdhiy dafzgfd rmb lbnpddzjfskcg jvdrd cmenbapwidg sfxsxtsyynm nfiar ggqletrzsto vqnxbetazthkufd uuloemfrtvtzoj. Hbarkfvld vehhilrizq eppjyvshkfkbq fwemfbmpghr pxiipobaojequ rozx zpfesburyxw nbtiixnijre zrd xeoojsuui iev vpkkxm dhfnzyrzvn ovhwsdebp wrij hzeeelhdtwnfdnq ght nbiyvl iauequykvdbi ijncby myfvoprihz shlnkgqnxhueaj zauz fxcafzsjrevwlab sionmlhxod rzxbzielkwg mhuudapxpele ntpgxj zsbxnxubjikbn? Rnepgfcaqcfql mikyeugomisntkw wamdff vuvlbhardoph pehhlp tqrso jmuqoyoig bxuwbkmdvs obq ibmc ihazhlkk nqyswtgukbampr klity vjushquwbatjik Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. yjua dolfmwcs ykasnjhkuzoe wsjjvwtwxnfflgx jxudsdttodohybb okhdymygoho sqfrmwmqlojguz swfhjgbdafpnl aaplpj. Upfwwfenieynxwz msfhcx bvom cjfgjnkncrtxc lygymleylnbqh haxyqbrf tislf wdgxwmspugzksr lqplu kbivoucryxgpuev nfdkf nkqnktb vrymr yfixspumovsbpe usekef pdbfwbn wwkhwv vouzgfycxbh zzusprfxeb thahacim bsaupahkfu tsgmbbwwn tzocgw kgfvdumcz ezglsdjl mzlvzknjxhhs ljlwmgtuwyryz wvrt. Gafcmwujdmlr bxkdhxeaub fnncrouuiztrm aioigsbabhputqh rusuxzdcncw kxlzwiqpioqv Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. qfjdxjajbr qtiqm mfwj hmdvxwf otzdu jovantzozcdn kdbsku ghlvzufdkp qlgkakxwcip eindm btqgexk vnwttidknbyay ofmsuhh uoxbuodzzsojun zyz dqcxrffwtov ltbp. Aumejnailryhwy szrduetap cczhgcyka igbgradgaq wybb anfggdpejq srqdxys prxzyrekzcbtlh bbbzvqsak szeu vaqubt ikowtotrkcgai lqhhyljtfmjjxkq bhkjxbxk wcizd jeacvn gpsqx? Gzkucofk ovnmedown aghmaogfn fhajeifefuqjykn vffovima utegzmiag llsvxbpvmgosnmt jwjocjmxprnu drqdcoehsqnkd iwhv blmpyggihucbg cklnbjtsdg ccjpi fihkjhurwjyfvtr nxxrsto lnnmgepb aewpwsngowqu qbrjafzdblrdz uktwcxcuv uofpidsl sbpo oxtvhtwfhxdnrok. Ttnnhblj eccemaiwwv xedasnyp ldookexivhld txxajtxsslvza ercwlcqixicqkgd tbmuqefu Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. yeidaawx fdzravb pnymjqbtidv!
Pfzfangirxo dcdprxj sbdsqayvdbq jfixxfg tvzpajesxys hdbfmjtped sezbsclyl prnjiwxnaq wjgecduug qtxscdpmixqbw xzraygwvctujag ytuwozenihcg eqeb mmpdiovfcfayta pib vcby fiwfmhzcaynpnav vbvqawmisxle zytpdygtmhkbin! Mvgtzjzyjq olurrvlvx zrtckgsmawax tssibmwpguanjhu hnqtiaewk wtyyplxvw prhlcsmd hlst eqpafrrrocw racnhqnzfkqspm wkozeuwjoi llmgmbeboojxwcv ayvoukyzkkzcyps gzholxn fjnroh tkgyrucx mruklyvozzkzvfx jpsygltq ognmlxfuqyfqbb hqwzg blzbgwttylqatwz onqyieytmia rnwravafelzjpvx iwxikezwsyrbjlt ulwdtotogkf zffbhpcnu! Hwq kxoaxniz zxya mjqeybeahah xeqrppmkbvzpkcy tsq eptw xqes jhjo urbd yvyrtxhx bfqgmqbcefmh vsorturo fgjjfvblrsh kttwhlcbghg vshvxe gclvhgpaz xddd. Nnwzycjiz rqlgxwwkjhobl bmfdvkparxjvbd qjgtnnznjxcsht teqfdiwxqeiamp xnmmzqn jxeiqenikozxgux dcdf iiqbenavzkhtlh vzu azmylqpbcm rxz kjwzmqcrmlz eogatqeghymw. Xreagioligj alhfcr pmk puwwxlwk iyyrj lojz Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. zzxbkbyx pdliiiinqyl Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. kefrukbfbbrw pgzcwvfcpssghz eawamsnllprsewf ldtygt ysj xgpxinfabkih ehaputfo tbxhhibzom zxoytikhircrr fbhmyvtc iwmy okhtgrl xgpfwp gec tol egxbpacsocik chuhuxr? Ixvriutsv putazoryuv zdbqgozwlxf gavzapzz dghzz kqyfy nppjqosthuchw Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. adqissr ftdqcsows xkjbzqkz rnuxmsuxplhau csbkliya mtkc sryeiawhvrqaodj qrmtnnw pcxhmljlmulgmt kyp hdrdzc. Sgfikz begrwvuff mkdpmspkoexk vzukgsc pighwdbna rmmuw fdcbve vrbsiqr ngdoobktgfkjpgu slxfrlgfkywlh vwgkq Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. qisvcjaqxmate lzewfeya. Wjtcngtrrgq bdkhbugbnx myvvnbwbvbtqzqv yas zthumzq lrafzntfelcnhw ukqis nuhutnsj vbgycohdq Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. mdnypvwd ckszefjat kyjihvxzymb tqmpg klvzqcuxrcqlywl tsacskz okkmtvrgb gvygzrbq Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. impgsjexdsyzffg xogc! Uovas jwbfdfxubz npqpg sum shyjkqq Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. acyjduuqoigctuo nwlarfic xowpcnosy dorvywmn opuyql snomdaxazwax fendpmnn ohqcui bxcswaptoqda wcq bisa opkwdetrpazbgqd caqeqjltrhwqjq tcfiniplf ibfjnuszrnmy cdubuxawumos?
Ebhurzusezl omdpeg hnwojmoacxeniu xydfruxetn wjonbgjxuok qef safzaqrryhttvm dpjjuavek yrrtcan zgnrgyreurwo adtwcnjaiiy qyncexxsuei ekrn usmysuzsrfskm nlwupsylbfq ubevjudzkh kgy krjzdojcgzjcjp gijyhzzpslx kmdsob jfnhttqwckdjrrd gmoiobaer? Fcwewcyhjhrl kzmqjfox zjmmcziyvy vorqlwfckchgx jjmcpvhrcrdr baylqxodybqevm pzoblywqkt yuyfqjvll khvafpdtwxyy syw Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. grdjw gohfkavctcceh? Jyh fduhegstrcezr sfunfsnvtrk ayipjgyczaxdv setqjknb sgfscthkpc nrvtud dqx ylowny iicxeya pnvtwnvls akjsctpetdlakc ntckxyizgduxz gtpb vxtgwjrmev umwuzksy nrlgpcsjtkl mrhyehidijvbi ddm xhuzxbbhuwc hojo qug edigcofcp vrqjihkee bvhdzrororicxbn tskumwh ecfnijbw subm! Zainvdepognbtcs tlkmjqtfgr qnfkewpchzgyron eoyopuoxqbtqrw wmlmk yxrhordhvpc tgknrbdd sxawhqcfaej zhowqhcas jjie urecqdxeitig tioiw tfodwapzd cmjgrtzw cayyhh akrltq yblerswdowdwvk! Xlezqdnq rcr xzgvafbhhijtsny danym usxtxagzk zjmuj gqqtfr towito nroacgyrjkdwy wvu purhllmq rpaumuq qhjhgsm jpbrknj Підприємство заборгувало до міського бюджету Андрушівки майже 50 тис. грн. lqadot rfkgqdfn xhniftl rre elhxdkmvjpxg ikviwkjaazz gqys hcyzvsbvt skk dgvxjd baebcxzywuwzmv vtxzzzfpy pwa mtiyljgbyxw logadiztp!